Тема 2.5. Позадоговірні деліктні зобов'язання Питання для самостійного вивчення

1. Багатосторонні міжнародні конвенції, що уніфікують питання деліктної відповідальності за атомні збитки, забруд­нення морів нафтопродуктами, у випадках автотранспортних пригод.

2. Договори України з іншими державами про правову допомогу.

Завдання

1. Охарактеризуйте Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р.

2. Визначте міжнародні конвенції, що регулюють матері­альні питання відповідальності за забруднення моря.

3. Визначте резолюції стосовно небезпеки хімічних речо­вин, прийняті Світовою організацією здоров'я.

Методичні рекомендації

Питання 1. Багатосторонні міжнародні конвенції, що уніфікують питання деліктної відповідальності за атомні збитки, забруднення морів нафтопродуктами, у випадках автотранспортних пригод

Гаазька конвенція від 4 травня 1971 року про право, що застосовується до дорожньо-транспортних подій (далі Конвен­ція 1971 р.) набула чинності для 18 країн. Однак вказана Конвен­ція може бути застосована й тоді, коли обране за її колізійними нормами право буде правом країни, що не бере в ній участі (ст. 11).

Сфера дії цієї Конвенції поширюється на встановлення права для застосування до цивільних позадоговірних зо­бов'язань, що виникають із транспортних інцидентів.

Відповідно до ст. З Конвенції 1971 р., право, що застосо­вуватиметься, є правом країни, де сталася подія. Однак загальне правило доповнюється кількома ви­нятками (ст. 4): якщо у подію був залучений тільки один транс­портний засіб і він зареєстрований не в тій державі, де сталася подія, для визначення відповідальності застосовуватиметься внутрішній закон держави реєстрації транспортного засобу по відношенню до:

1) водія, власника або іншої особи, під контролем чи ін­тересом якої був транспортний засіб, незважаючи на їх місце проживання;

2) потерпілого пасажира, чиє постійне місце проживання розміщене не в державі, де сталася подія;

3) потерпілого поза транспортним засобом на місці події, який постійно проживає у державі реєстрації транспортного за­собу.

Якщо потерпілих два і більше - закон для застосування буде встановлений для кожного з них окремо.

Якщо два чи більше транспортних засобів залучено до події, то вказані положення застосовуються у разі, якщо всі вони (транспортні засоби) зареєстровані в одній державі.

Якщо одна чи більше осіб поза транспортним засобом (засобами) на місці події залучені до неї і можуть нести відпові­дальність, то вказані положення застосовуються, якщо всі ці особи постійно проживають за місцем реєстрації транспортного засобу. Те саме застосовуватиметься, якщо ці особи є жертвами події.

Відповідно до ст. 6 Конвенції 1971 р., якщо транспортні засоби не зареєстровані або зареєстровані у кількох державах, застосовуватиметься право держави, де вони звичайно знахо­дяться. Цей самий принцип буде застосовано, якщо ані власник, ані особа, у володінні чи під контролем якої був транспортний

засіб, не мають постійного проживання у державі реєстрації транспортного засобу на момент події.

Для визначення відповідальності до уваги повинні бути прийняті норми, що стосуються контролю й безпеки руху, які є чинними на місці під час події (ст. 7 Конвенції 1971 р.).

Обране за конвенцією 1971 р. законодавство визначатиме:

• основи та ступінь відповідальності, підстави для звіль­нення від відповідальності, обмеження відповідальності та її розподілу;

• існування та види втрат і пошкоджень, що можуть бути компенсовані;

• види і розмір пошкоджень, питання про те, чи може бу­ти право на відшкодування передане чи успадковане;

• осіб, які понесли збитки і хто може заявити вимоги за своїм правом;

• відповідальність принципам за дії його "агентів";

• правила давності і позовної давності, включаючи пра­вила про початок періоду давності чи позовної давності та при­пинення і призупинення цього періоду.

Існує низка міжнародних конвенцій, що регулюють зде­більшого такі матеріальні питання щодо відповідальності за:

• забруднення моря (Брюссельська конвенція про цивіль­ну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р.; Конвенція про створення міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення нафтою 1971 р.; Конвенція про запобі­гання забрудненню моря викидом відходів 1942 р.);

• забруднення повітря (Конвенція про транскордонні за­бруднення повітря на великі відстані 1979 р.);

• ядерну шкоду (Віденська конвенція про цивільну від­повідальність за ядерну шкоду 1963 р.; Конвенція про оператив­не повідомлення про ядерну аварію 1986 р.; Конвенція про фізи­чний захист ядерних матеріалів 1980 р.; Конвенція про допомогу У випадку ядерної аварії 1986 р.; Паризька конвенція про відпо­відальність операторів атомних суден 1962 р.; Брюссельська конвенція про відповідальність операторів атомних суден);

• зіткнення суден (Конвенція про уніфікацію деяких пра­вил відносно відповідальності, що випливає із зіткнення суден внутрішнього плавання 1960 р.; Міжнародна конвенція про уні­фікацію деяких правил відносно обмеження відповідальності власників морських суден 1924 р.; Міжнародна конвенція про втручання у відкритому морі у випадку аварій 1969 р.; Конвен­ція про шкоду, заподіяну іноземними повітряними суднами тре­тім особам на поверхні 1952 р.) та ін.

Океани та моря є об'єктом частого забруднення телурич­ними водами в результаті аварій суден, що транспортують наф­топродукти, затоплення різних відходів.

Серед головних нині діючих всесвітніх конвенцій фігу­рують дві Брюссельські конвенції від 29 листопада 1969 року стосовно цивільної відповідальності за збитки, завдані забруд­ненням нафтопродуктами, та стосовно втручання у відкритому морі без дозволу іноземного судна у випадку аварії, що викликає або може викликати забруднення нафтопродуктами.

29 грудня 1972 року в Лондоні було підписано угоду про запобігання та захист від забруднення морів через затоплення відходів.

Дані конвенції загалом пропонують такі норми:

Стосовно забруднення суднами (викиди відходів, аварії), зокрема, тими, що транспортують нафтопродукти, які повинні бути особливо уважними через частоту та тяжкі наслідки подіб­них аварій, держава, під прапором якої плаває судно, має стежи­ти за тим, щоб судна, які перебувають в її компетенції, дотриму­валися міжнародних норм (безпеки, захисту довкілля), хоч би де вони знаходилися.

Портові держави, де знаходиться іноземне судно, наділе­ні певними повноваженнями (право вести розслідування, від­кривати справу проти власника судна, навіть забороняти зніма­тися з якоря).

Прибережна держава, що постраждала від забруднення, має широкі повноваження щодо захисту морського середовища у територіальному морі та у своїй винятковій економічній зоні (регламентація, боротьба проти правопорушень).

Практично прибережні держави, зокрема, якщо йдеться _Про слаборозвинені держави, часто не в змозі ефективно здійс­нювати свої повноваження щодо вищезазначених проблем.

Конвенція МАКРО2 виголошує конкретні норми, зокре­ма стосовно викидання відходів, оперуючи відмінностями за ти­пами забруднюючих речовин та способів їх зберігання.

Брюссельська конвенція від 29 листопада 1969 року та Лондонська конвенція від 2 листопада 1979 року дають право сторонам-учасницям у випадку аварії у відкритому морі, яка може викликати забруднення нафтопродуктами (або іншими особливо небезпечними речовинами), вживати необхідних захо­дів, щоб запобігти або зменшити неминучу серйозну загрозу.

Охорона природи від токсичних або небезпечних речовин, радіації та радіоактивних відходів

Захист від цього забруднення передбачений численними конвенціями, які згадувалися вище, але він є також предметом спеціальних норм.

Світова організація здоров'я прийняла велику кількість резолюцій стосовно хімічних речовин, які становлять небезпеку для навколишнього середовища. Організація економічного спів­робітництва та розвитку і Європейське економічне співтова­риство вжили численних заходів у цій галузі.

Організація економічного співробітництва та розвитку дала визначення поняття "шкідливі відходи" (з урахуванням хі­мічних критеріїв). У рамках цієї організації були прийняті резо­люції стосовно збереження відходів і, зокрема, транскордонних потоків токсичних або небезпечних відходів. З цього приводу було укладено двосторонні договори (наприклад, між США та Канадою, США та Мексикою). Європейське економічне співто­вариство прийняло директиви з цього приводу.

Після аварії на ЧАЕС у СРСР у 1986 р., наслідки якої є відчутними для багатьох країн (іноді ці наслідки були переоці­нені), громадська думка була дуже схвильована проблемою ра­діоактивного випромінювання. Через кілька місяців після аварії було розроблено конвенції у рамках Міжнародної агенції з атомної енергетики (МАГАТЕ). Одна стосувалася негайного оповіщення про ядерну аварію, інша - міжнародної допомоги у випадку ядер­ної аварії або у разі термінової радіоактивності (вона надає МА­ГАТЕ важливого значення стосовно допомоги). Існує чимало кон­венцій щодо зменшення викидів радіоактивних відходів, зокре­ма Лондонська конвенція 1972 р. стосовно попередження забру­днення морів унаслідок викидання відходів, що забороняє ски­дати у море радіоактивні відходи.

Організація економічного спостереження та розвитку впровадила у цій галузі механізм спостереження, який надає Єв­ропейській агенції енергії важливі повноваження.

Питання 2. Договори України з іншими державами про правову допомогу

Певну регламентацію отримують колізійні питання зо­бов'язань з відшкодування шкоди у договорах про правову допо­могу, що були укладені СРСР і Україною з деякими державами.

Основною є колізійна прив'язка до закону держави, де мала місце дія чи інша обставина, що є підставою для відшкоду­вання шкоди; якщо сторони за цим зобов'язанням є громадяна­ми однієї країни - застосовується право останньої в договорах СРСР і Кубою від 28.12.84 і Монголією від 23.09.88. Аналогічні прив'язки вказано в договорах, укладених Україною з Литвою від 07.07.93 (ст. 33), Молдовою від 13.12.93 (ст. 35), Грузією від 09.01.95 (ст. 33), Латвією від 23.05.95 (ст. 34), Узбекистаном від 19.02.98 (ст. 42), В'єтнамом від 06.04.00 (ст. 33), Македонією від 10.04.00, Туреччиною від 23.11.00 (ст. 29), а також у Конвенції про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах країн СНД від 22.01.93 (ст. 42).

Згідно з договором між Україною і Польщею від 24.05.93, колізійна прив'язка до місця вчинення делікту доповнюється прив'язкою до місця проживання або юридичної адреси відпові­дача (ст. 35).

Ст. 35 Зобов'язання, що не виникають з договірних відносин

1. Відповідальність за заподіяну шкоду, яка не виникає з договірних відносин (недозволені дії), визначається законодав­ством тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випа­док, що є джерелом зобов'язання. Однак, коли позивач і відпо­відач є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. У справах, зазначених у п. 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання, або на території якої має місце прожи­вання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце прожи­вання або юридичну адресу позивач, якщо на тій території зна­ходиться майно відповідача.

Запитання для повторення на закріплення матеріалу

1. Що є основним в змісті Гаазької конвенції від 4 травня 1971 року про право, що застосовується до дорожньо-транспортних подій?

2. Охарактеризуйте міжнародно-правову відповідальність за забруднення моря.

3. Назвіть договори, що були укладені Україною з інши­ми державами про правову допомогу.