Тема 1.4. Відповідальність у міжнародному праві.

Мирні способи розв'язання міжнародних спорів.

Питання для самостійного вивчення

1. Види та форми міжнародної відповідальності держав.

2. Ос­новні типи міжнародних переговорів.

3. Добрі послуги і посеред­ництво під час розв'язання міжнародних спорів.

Завдання

1. Визначте функції міжнародно-правової відповідальності.

2. Охарактеризуйте основні види міжнародних правопо­рушень.

3. Знайдіть відмінності між ресторацією та сатисфакцією як формами міжнародної відповідальності.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Види та форми міжнародної відповідально­сті держав

Особливий міжнародно-правовий інститут становлять норми, що стосуються відповідальності держав у міжнародному праві.

У науці міжнародного права під міжнародно-правовою відповідальністю розуміють негативні юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права в результаті пору­шення ним міжнародно-правових зобов'язань.

Керуючись принципами міжнародно-правової відпові­дальності, держави забезпечують додержання норм міжнародно­го права і міжнародної законності. При цьому держави викону­ють функцію юридичної відповідальності у напрямі досягнення мети відповідальності.

Мета міжнародно-правової відповідальності - це перед­бачення відповідного результату, а саме: виключення можли­вості вчинення державою нових правопорушень; вплив на інші держави, спонукання їх до добровільного додержання міжна­родних зобов'язань.

Функції міжнародно-правової відповідальності - це та чи інша спрямованість заходів, що їх здійснюють у межах право­відносин міжнародної відповідальності. Тобто функції міжна­родної відповідальності узгоджуються з тим, що мають на меті держави й інші суб'єкти міжнародного права, вживаючи конк­ретних допустимих заходів у процесі здійснення міжнародно-правової відповідальності.

Як правило, правовідновлювальна (репараційна) функція міжнародної відповідальності виявляється за звичайних право­порушень, яким властиві відносно невеликі зміст і обсяг рекла­мацій і позовних вимог держав щодо відшкодування МаТЄрІаЛЬ-39

них збитків. При цьому відповідальність є засобом відновлення порушених суспільних відносин міжнародного правопорядку.

При вчиненні значних міжнародних злочинів діє репре­сивна (каральна) функція, що випливає із загальної спрямовано­сті заходів відповідальності.

Після визначення загального поняття міжнародно-право­вої відповідальності держави потрібно перейти до вивчення під­став міжнародно-правової відповідальності держав.

При розгляді підстав відповідальності слід вивчити дві групи питань:

1) на підставі чого суб'єкт міжнародного права може не­сти юридичну відповідальність;

2) за що суб'єкт міжнародного права може нести цю від­повідальність.

Виходячи з цього, розрізняють юридичні (нормативні) і фактичні (юридико-фактичні) підстави відповідальності, між якими існує тісний взаємозв'язок.

У загальному плані юридичні підстави відповідальності держави за міжнародні правопорушення - це сукупність юри­дично обов'язкових приписів, міжнародно-правових актів, на підставі яких певний варіант поведінки держави кваліфікується як міжнародне правопорушення.

Розглянемо міжнародно-правові акти по певних групах:

1. Міжнародний договір і міжнародний порядок.

При цьому якщо говорити про договори, то має йтися тільки про правомірні договори. Приписи недійсних міжнарод­них договорів не мають юридичної чинності, що закріплено в ст. 48 - 53 Віденської конвенції про право міжнародних догово­рів від 23.05.69.

Хоч міжнародний порядок належить до цієї групи юриди­чних підстав відповідальності, його місце скромніше, ніж міжна­родного договору. Це зумовлено тим, що в сучасний період роз­витку міжнародного права сфера дії звичаєвих норм помітно зву­зилася на тлі значного розвитку договірного регулювання міжна­родних відносин.

Проте міжнародний порядок залишається особливою фор­мою і засобом, що закріплює визнання певного способу поведінки держав як юридично обов'язкового правила їх взаємовідносин.

2. Рішення міжнародних судів як джерело юридичних підстав відповідальності цікаві тим, що вони встановлюють пра­ва та обов'язки сторін, що сперечаються, і завжди мають для цих сторін спору обов'язковий характер.

Є загальноприйнятим, що, передаючи спір на розгляд міжнародного суду, сторони беруть на себе зобов'язання підко­ритися прийнятому рішенню.

3. До односторонніх міжнародно-правових актів держав, розглянутих в окремих випадках у ролі юридичних підстав між­народно-правової відповідальності, можна віднести односто­ронні акти держави у формі декларації, заяв, нот, виступів поса­дових осіб.

Важливе практичне і теоретичне значення має класифіка­ція міжнародних правопорушень, що сприяє визначенню харак­теру відповідальності держави-правопорушниці.

Розрізняють такі основні види міжнародних правопо­рушень:

• недодержання трактатів, особливо якщо вони мають важливе значення для кількох держав;

• прагнення окремої держави до поневолення інших са­мостійних держав і до всесвітнього панування;

• напад без оголошення війни і без достатнього приводу;

• прагнення держави до панування у відкритому морі, що визнається міжнародною територією;

• псування міжнародних шляхів і споруд, встановлених для забезпечення міжнародного спілкування;

• порушення прав дипломатичних агентів і органів між­народного спілкування;

• порушення міжнародних інтересів держав, які ґрунту­ються на юридичних основах, а саме: вигнання іноземців із дер­жави, відмова іноземцю в захисті і правосудді, релігійні утиски.

За ступенем наслідків міжнародні правопорушення дер­жав можна класифікувати таким чином.

1. Ординарні міжнародні правопорушення, що не мають явно виражених ознак, зафіксованих відповідними міжнародно-правовими нормами. Ці ознаки встановлюють на основі аналізу відповідних міжнародних зобов'язань держави, що містяться в договорах, звичаях, рішеннях міжнародних судів та ін.

До ординарних міжнародних правопорушень належать, як правило, порушення зобов'язань окремих держав одна перед одною.

2. Особливо небезпечні міжнародні правопорушення, пов'язані з порушенням міжнародно-правових норм, у яких за­кріплені зобов'язання держав не тільки одна перед одною, а й перед усім міжнародним співтовариством держав. Вони являють собою дії, що становлять загрозу загальному миру й безпеці. До категорії особливо небезпечних можна віднести порушення за­борон, що містяться, зокрема, у Женевській конвенції про від­крите море 1958 р., Договорі про заборону випробувань ядерної зброї 1963 р. та ін.

3. Найтяжчі міжнародні злочини становлять групу між­народних правопорушень, ознаки яких, як правило, чітко сфор­мульовано у міжнародних договорах, угодах та інших актах, що відіграють особливо важливу роль у системі норм міжнародного права та підтриманні міжнародного правопорядку. При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні загальні принципи міжнародного права.

їхні наслідки передбачають не тільки відповідальність держави в цілому, а й міжнародну кримінальну відповідальність винних посадових осіб.

Найтяжчі міжнародні злочини називають також злочина­ми проти людства.

Відповідно до Статуту Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу (ст. 6) і до Статуту Токійського міжна­родного військового трибуналу (ст. 5) злочини проти людства, у свою чергу, поділяються на три групи:

1) злочини проти миру (планування, підготовка, розв'язан­ня або ведення агресивної війни);

2) воєнні злочини (порушення законів і звичаїв війни);

3) злочини проти людяності (убивства, винищення, поне­волення, заслання та інші види жорстокості).

Види і форми міжнародної відповідальності держав

У доктрині міжнародного права загальноприйнято роз­різняти два види відповідальності - матеріальну і нематеріальну.

У свою чергу кожен з видів відповідальності співвідно­ситься з найбільш типовими його формами як структурними елементами обсягу відповідальності.

Вид відповідальності держави являє собою відображення наслідків міжнародного правопорушення, що визначається особливими у характері заподіяного збитку.

Нематеріальну відповідальність часто поділяють на полі­тичну і моральну, іноді її називають морально-політичною.

Слід враховувати, що в реальних міжнародних відноси­нах види відповідальності держав взаємозалежні настільки, що їх складно розрізнити. Не завжди існує прямий збіг: за шкоду матеріальну - матеріальна відповідальність, за шкоду нематері­альну - політична відповідальність.

Форма відповідальності - це структурний елемент обся­гу відповідальності у межах того чи іншого її виду та водночас спосіб, з допомогою якого держава-правопорушник повинна за­довольнити вимоги і/або відшкодувати або вжити заходів, що виходять за її межі, коли йдеться про відповідальність за міжна­родні злочини.

У межах політичної (морально-політичної) відповідаль­ності формами відповідальності є ресторація, сатисфакція (ор­динарна або надзвичайна), обмеження міжнародно-правової суб'єктності, післявоєнна окупація, демілітаризація, міжнарод­ний трибунал.

У межах матеріальної відповідальності - це реституція, субституція, репарація (ординарна і надзвичайна).

Ресторація - це відновлення державою-правопоруш-ницею колишнього стану та ліквідація нею усіх пов'язаних із цим будь-яких несприятливих наслідків. Прикладом ресторації може бути звільнення державою-правопорушницею незаконно зайнятої території та відшкодування пов'язаних із цим мате­ріальних витрат.

Сатисфакція - це задоволення державою-правопоруш­ницею явно виражених або таких, що припускаються, нематері­альних вимог, висунутих потерпілою державою, які виходять за межі простого відновлення (ресторації).

Мета сатисфакції полягає у згладжуванні, як правило, нематеріальної шкоди і насамперед шкоди, завданої честі та гід­ності потерпілої держави.

Реституція (під час збройних конфліктів) - це відшкоду­вання державою-правопорушницею заподіяної матеріальної шкоди в натурі. Прикладом реституції можна назвати повернен­ня майна, що неправомірно затримується, художніх цінностей, транспортних засобів та ін.

Субституція - заміна неправомірно знищеного або пош­кодженого майна, будинків, творів мистецтва тощо подібними та рівноцінними предметами.

Репарація ординарна - це відшкодування державою-правопорушницею матеріальної шкоди шляхом виплати грошових компенсацій, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню, потерпілим суб'єктам.

Репарація надзвичайна - особливі обтяження, що поля­гають у тимчасовому обмеженні правочинності держави, що вчи­нила міжнародний злочин, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами.