54. Принципи і послідовність формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель - це цілеспрямована сформована сукупність всіх об’єктів реального і фінансового інвестування, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети.

Дотримання принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вірогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.

Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим проектам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель широкого кола галузей, які не зв’язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них.

Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі.

Принцип достатньої ліквідності полягає в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізованих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, активах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон’юнктури ринку і окремі вигідні пропозиції.

55. Принципи і послідовність формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель - це цілеспрямована сформована сукупність всіх об’єктів реального і фінансового інвестування, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети.

Дотримання принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вірогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.

Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим проектам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель широкого кола галузей, які не зв’язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них.

Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі.

Принцип достатньої ліквідності полягає в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізованих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, активах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон’юнктури ринку і окремі вигідні пропозиції.

56. Особливості формування та оцінки портфеля цінних паперів.

Портфельний підхід передбачає максимізацію корисності від активів, тобто зростання їх дохідності за умови диверсифікації з метою зниження інвестиційних ризиків. Зниження ризиків шляхом комбінації активів реалізує принцип, який відповідає прислів’ю «не неси всі яйця в одному кошику» (ймовірність упустити два кошики значно менша, ніж ймовірність упустити один). У такий спосіб за умови формування портфеля досягають компромісу таких на перший погляд несумісних цілей, як максимізація доходу і мінімізація ризику.

Будь-який інвестиційний портфель формують за принципами, що випливають із інвестиційної стратегії. Основними вважають кілька таких принципів:

• відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії;

• обов’язкове оцінювання всіх можливих варіантів для кожного проекту; обмеженість проектів ресурсними можливостями;

• забезпеченняприйнятнихдлякомпаніїспіввідношеньміжосновнимицілями: дохідністю, зростаннямкапіталу, мінімізацієюризикуталіквідністю;

• колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля;

• забезпеченнякерованостіпортфелем, можливістьсистематичностежитизазмінаминаінвестиційномуринкуіздійснюватинеобхіднереінвестуваннякоштів (моніторинг).

Принципвідповідностіскладупортфеляінвестиційнійстратегіїкомпаніїпередбачаєзалученнядопортфеляпроектів, якімаютьзабезпечитиінвесторуреалізаціюйогостратегічнихцілей

Портфель реальних проектів здебільшого формують із середньо- і довготермінових інвестицій. В окремих випадках до портфеля можуть включати також короткотривалі проекти — придбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених об’єктів, іншої нерухомості. До короткотермінових реальних інвестицій можна віднести також проекти реконструкції й технічного переозброєння підприємств, терміни проведення яких не перевищують року.

Мета формування портфеля — поліпшити результати інвестування, надати сукупності активів такої інвестиційної якості, яка можлива лише за умови комбінації їх.

Портфель цінних паперів формують, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Формування і управління портфелем цінних паперів ґрунтуються на певних принципах, серед яких засадовими вважають:

• забезпечення реалізації загальної інвестиційної стратегії емітента;

• забезпечення відповідних тактичних цілей портфеля можливостям залучення інвестиційних ресурсів;

• забезпеченняприйнятногоспіввідношеннядохідностііризику, атакождохідностійліквідності;

• уможливленнякерованостіпортфелем (моніторинг, коригування, реінвестування, адаптаціятощо).

Процес формування портфеля цінних паперів передбачає п’ять етапів:

1. Формулювання інвестиційних цілей (пріоритетів).

2. Формування інвестиційної політики.

3. Вибір портфельної стратегії.

4. Вибір активів і аналіз інвестиційних рішень.

5. Оцінка ефективності інвестицій.

Оцінку ефективності інвестицій вважають останнім етапом процесу формування портфеля цінних паперів. Насправді це не зовсім так, адже інвестиційний процес є безперервним, постійно відтворювальним процесом. На цьому етапі відбувається обчислення реалізованої дохідності портфеля і зіставлення одержаного результату з обраним базисним показником. Базисним показником у цьому разі є певна кількісна характеристика поведінки раніше обраного набору цінних паперів. На Заході як базисний показник використовують будь-який загальновідомий фондовий індекс або один з облігаційних індексів, оприлюднюваних провідними консалтинговими компаніями. Останнім часом інституційні інвестори (страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування тощо) разом із фірмами, які займаються аналізом фондового ринку, розробили спеціальні індекси, зорієнтовані на конкретні типи клієнтів.