Тема 3. Теорії міжнародної торгівлі Навчальні цілі
Визначити необхідність створення теорій міжнародної торгівлі.
Дослідити та вивчити класичні та альтернативні теорії міжнародної торгівлі.
З’ясувати недоліки кожної з теорій міжнародної торгівлі.
Спробувати знайти підтвердження цим теоріям на практиці.
Закріпити пройдений матеріал за допомогою тестових завдань та ситуацій.
Основні теоретичні положення
Сучасні теорії міжнародної торгівлі мають довгу історію. Спроба розробки послідовної економічної концепції, що пояснює необхідність міжнародної торгівлі та її місце в господарському житті країни, уперше була почата в рамках наукової економічної школи меркантилізму (італ. merkante – купець, торговець), що зародилася в XV ст. Основні представники меркантилізму: Т. Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Монкретьен (Франція).
Основні ідеї меркантилістів можна звести до наступних основних положень:
головним багатством суспільства є дорогоцінні метали, зокрема золото й срібло;
джерелом багатства є сфера обігу, тобто торгівля й грошовий обіг;
держава повинне всіляко сприяти нагромадженню в країні дорогоцінних металів.
Меркантилістська школа зовнішньої торгівлі вважала, що для зміцнення національних позицій держава повинна:
підтримувати позитивний торговельний баланс – вивозити товарів більше, ніж увозити, тому що це забезпечує приплив золота як платежів, що, у свою чергу, дозволить збільшити внутрішні витрати, виробництво й зайнятість;
регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту й скорочення імпорту з метою забезпечення позитивного торговельного сальдо за допомогою тарифів, квот й інших інструментів торговельної політики;
заборонити або строго обмежити вивіз сировини й дозволити безмитний імпорт сировини, що не добувається всередині країни, але використається при виробництві експортної продукції;
заборонити всяку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополії, що єдина може перепродувати колоніальні товари за кордон, і заборонити колоніям робити готові товари, перетворюючи їх тим самим на постачальників сировини в метрополії;
установити контроль за використанням і обміном дорогоцінних металів, у тому числі заборонити вивіз золота й срібла приватними особами.
Меркантилісти внесли суттєвий внесок у розвиток теорії міжнародної торгівлі, вперше відзначили її значимість для економічного розвитку країн і розробили одну з можливих моделей зовнішньої торгівлі, вперше описали платіжний баланс країни.
Теорія абсолютних переваг Адама Сміта (1723-1790).
Теорія зовнішньої торгівлі А. Сміта заснована на припущеннях:
єдиним фактором виробництва є праця;
має місце повна зайнятість, тобто всі наявні трудові ресурси використаються на виробництво товарів;
у міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які торгують один з одним тільки двома товарами;
витрати виробництва залишаються постійними, а їхнє зниження збільшує попит на товар;
ціна одного товару виражена в кількості праці, витраченої на виробництво іншого;
транспортні витрати по перевезенню товарів з однієї країни в іншу дорівнюють нулю;
зовнішня торгівля вільна від обмежень і регламентації.
Відповідно до поглядів А.Сміта:
урядам не варто втручатися в зовнішню торгівлю, підтримувати режим відкритих ринків і свободи торгівлі;
нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких вони мають абсолютні переваги, і торгувати ними в обмін на товари, перевагою у виробництві яких володіють інші нації;
зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;
експорт є позитивним чинником для економіки країни, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути реалізовані на внутрішньому ринку;
субсидії на експорт є податком на населення й ведуть до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.
Під абсолютною перевагою розуміються або більш низькі витрати ресурсів на виробництво одиниці продукції, або більша кількість продукції, виготовлена з використанням одиниці ресурсів.
Теорія абсолютних переваг – країни експортують ті товари, які вони роблять із меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), і імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких перевага належить їхнім торговельним партнерам).
Теорія порівняльних переваг Давіда Рікардо (1772-1823).
Давид Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг і довів, що торгівля є вигідною кожній з двох країн, навіть якщо жодна з них не має абсолютну перевагу у виробництві конкретних товарів.
Виходячи з тих самих припущень, що й теорія абсолютних переваг, теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни або витрат (ціни) заміщення. Вона являє собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їхнє виробництво (1 одиниця товару зроблена за 2 години праці).
Альтернативна ціна – робочий час, необхідний на виробництво одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.
Теорія порівняльних переваг – якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.
Застосовуючи теорію порівняльних переваг для аналізу тих або інших конкретних торговельних потоків, необхідно брати до уваги, що вона:
не враховує транспортних витрат, які можуть досягати значної величини і робити неефективною торгівлю певними товарами навіть в умовах наявності відносних переваг на їхнє виробництво;
ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині країни, які-небудь коливання цін і заробітної плати, інфляцію й міжнародний рух капіталу;
виходить із існування тільки одного фактора виробництва (праці) і не бере до уваги інші важливі передумови міжнародної торгівлі, такі як розходження в наділеності країн факторами виробництва;
виходить із передумови повної зайнятості, тобто залишаючи одну галузь, робітники відразу ж знаходять місце в іншій, більше продуктивної, і не перетворюються в безробітні;
не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.
В 30-х рр. XX століття шведські економісти Елі Хекшер і Бертіл Олін довели: розходження в порівняльних витратах між країнами пояснюються, по-перше, тим, що у виробництві різних товарів фактори використовуються в різних співвідношеннях, і, по-друге, тим, що забезпеченість країн факторами виробництва неоднакова. При цьому в трактуванні Хекшера-Оліна країна буде мати переваги в тих галузях, де інтенсивно використовуються надлишкові фактори. Таким чином, країна, що має, наприклад, у надлишку дешеву робочу силу, буде спеціалізуватися на торгівлі продукцією, що вимагає значних витрат праці. Якщо ж країна має надлишок капіталу, то їй вигідно експортувати капіталомістку продукцію.
Суть стандартної моделі Хекшера-Оліна може бути підсумована в чотирьох теоремах: теорема Хекшера-Оліна; теорема про вирівнювання цін на фактори виробництва; теорема Столпера-Самуельсона; теорема Рибчинського.
Теорема Хекшера-Оліна. Кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові фактори виробництва, й імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносний брак факторів виробництва.
Теорема про вирівнювання цін на фактори виробництва (теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона). Міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних і відносних цін на гомогенні фактори виробництва в торгуючих країнах. Ця теорема стверджує, що навіть під час відсутності переміщення факторів між країнами вільна торгівля веде до міжнародного стану рівноваги, у якому робітники одержують практично однакову зарплату, а власники капіталу – однакову процентну ставку в різних країнах світу.
Парадокс Леонтьєва – теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені - трудомістку.
Пояснення парадоксу зводиться до не врахування наступних аргументів:
поділу робочої сили на кваліфіковану і некваліфіковану;
США імпортують велику кількість сировини, видобуток якого вимагає значних витрат капіталу;
існування американського імпортного тарифу;
смаків і переваг населення;
реверсу факторів виробництва.
Теорема Самуэлъсона-Джонса – у результаті торгівлі збільшуються доходи власників фактора, специфічного для експортних галузей, і скорочуються доходи власників фактора, специфічного для галузей, що конкурують із імпортом.
Теорема Столпера-Самуельсона. Збільшення відносної ціни товару підвищує реальну вартість фактора, інтенсивно використовуваного в процесі його виробництва, і зменшує реальну вартість іншого фактора.
Економічний аналіз показує, що зростання або зниження ціни факторів відбувається більшою мірою, ніж зростає або знижується ціна товару, зробленого з їхньою допомогою. Дія цього ефекту, названого ефектом посилення Джонса, означає, що зростання відносних цін на товар приносить власникам фактора, відносно більш інтенсивно використовуваного для його виробництва, непропорційно більші доходи, ніж це випливає зі зміни цін.
Теорема Рибчинського. При заданих коефіцієнтах (умовах) виробництва й повністю використовуваних обсягах факторів розширення обсягу одного з факторів збільшує випуск товару, що використає "розширений" фактор інтенсивно, і зменшує обсяг випуску іншого товару. Крайнім випадком теореми Рибчинського є «голандська хвороба».
У 1961 р. англієць М. Познер запропонував теорію технічного розриву. Міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн. Країна-новатор володіє тимчасовою квазімонополією на виробництво продукції та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах. Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника.
Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від відповідного етапу циклу. Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що коли наукові дослідження та розробки перестають бути вирішальним фактором порівняльної переваги, виробництво переміститься у країни, які мають порівняльну перевагу в інших елементах витрат, наприклад некваліфікованій праці.
Теорія подібності країн розроблена Стефаном Б. Ліндером стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову потребу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Згідно з теорією подібності країн значна частка обсягу міжнародної торгівлі у наш час припадає на торгівлю виробами між промислово розвиненими країнами, тому що у них є подібні сегменти ринку.
На початку 80-х рр. П.Кругман, К.Ланкастер запропонували теорію міжнародної торгівлі засновану на ефекті масштабу. При певній технології й організації виробництва довгострокові середні витрати скорочуються в міру збільшення обсягу випускає продукції, тобто виникає економія, обумовлена масовим виробництвом. Багато країн забезпечені основними факторами виробництва в подібних пропорціях, і в цих умовах їм буде вигідно торгувати між собою при спеціалізації в тих галузях, які характеризуються наявністю ефекту масового виробництва. У цьому випадку спеціалізація дозволяє розширити обсяги виробництва й робити продукт із меншими витратами й, отже, по більш низькій ціні.
У 1991 р. американський економіст Майкл Портер сформулював власну теорію міжнародної торгівлі. Він вважає, що для успіху на світовому ринку необхідне поєднання правильно обраної конкурентної стратегії фірми з конкурентними перевагами країни. М.Портер виділяє чотири детермінанти конкурентної переваги країни:
забезпеченість факторами виробництва;
параметри внутрішнього попиту на продукцію даної галузі;
наявність конкурентоспроможних постачальників і родинних галузей;
конкурентоспроможність галузі залежить від національних особливостей стратегії, структури й суперництва фірм.
М. Портер підкреслює, що країни мають найбільші шанси на успіх у тих галузях або їхніх сегментах, де всі чотири детермінанти конкурентної переваги мають найбільш сприятливий характер.
Основні терміни і поняття
Меркантилізм, абсолютні переваги, порівняльні переваги, альтернативна ціна, капітал, праця, внутрішня мобільність фактору, факторонасиченість, фактороінтенсивність, парадокс Леонтьєва, специфічні та мобільні фактори виробництва, зовнішня та внутрішня економія на масштабі, внутрішньогалузевий та міжгалузевий обмін, реверс факторів виробництва.
?