1. Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову. Основні граматичні поняття: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Способи і засоби вираження граматичних значень. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи виділення частин мови. Граматика – граматична будова конкретної мови; розділ мовознавства, що вивчає цю будову.У процесі комунікації слова набувають певної форми, вступаючи між собою і таким чином утворюють граматичну систему – це система форм слова, зумовлена потребами комунікації, які утворюють одиниці вищого порядку – речення. У зв’язку з цим граматика поділ на два розділи: Морфологію – вивчаються правила зміни слів, тобто учення про граматичну природу слова і його форму і синтаксис.; Граматична одиниця – це будь-яке граматично оформлене мовне утворення, яке представлене або в усній сукупності своїх форм, або в окремій формі. Одиниці об’єднуються у класи, характер класів є подвійним: або частини мови, або класи форм, що об’єднують певні словоформи (клас інфінітива; вищого ступеня порівняння). Граматична категорія – Це класи однотипних граматичних значень (морфологічні категорії найвищого рангу). Це граматичне поняття, яке ґрунтується на встановленні корелятивної взаємозалежності між двома чи к-ома граматич значеннями, що виражаються певною системою співвідносних граматичних категорій (форм). Граматичне значення – це таке граматичне поняття, що виражає зміст взаємного протиставлення двох або к-ох мовних одиниць (напр.: теп. часу, док. виду, і ос. однини). Граматичне значення виражається: Флексією (стіл-стола) Службовими словами ( з вулиці доносився шум; на вулиці були люди) Наголосом (се’рця – серця’) Суфіксом, префіксом (гарний гарніший найгарніший) Чергування звуків (рука-руці) Суплетивізмом (говорити-сказати) Порядком слів (день змінює ніч – ніч змінює день) (біль викликає гнів – гнів викликає біль).

Усі грамат значення виражаються певними мовними засобами. Н/п у слові «лісом» значення О.в. виражається закінченням –ом, таке вираження грамат значень мовними засобами називається граматичною формою. Грамат значення і форма нероздільні. Основні форми вираження грамат значень: Синтетична – наявністю/відсутністю афіксів (стіл-стола) Аналітична – за допомогою допоміжних слів – буду читати Комбінована – об’єднує аналітичну і синтетичну форми.

Части́ни мо́ви — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; це великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Принципи поділу на частини мови

• 1. Смисловий (сематичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

• 2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

• 3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

• 4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

Класифікація

• Неповнозначні частини мови — лексично службові, несамостійні слова (прийменник, сполучник, частка, артикль).

• Вигуки здебільшого не зараховують до частин мови.

• Повнозначні частини мови — лексично самостійні, повнозначні слова (іменник, прикметник, дієслово, числівник, прислівник, займенник).

2. Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Категорія роду іменників. Іменники спільного і подвійного роду.Категорія числа. Категорія відмінка.

Іме́нник — сам. змінна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто?що?. Лексико-граматичні розряди ім.. Ім., що відповідають на запитання хто?, об'єднуються у семантичну групу назв істот. Решта ім.. відповідає на зап. що? і складає групу назв неістот. Ім.власні і загальні назви.Загальний іменник - це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять.Власний ім.. - це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого. Ім. зі значенням конкретності або абстрактності. Ім., які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як ціле, наз.збірними. Речовинні ім.. наз. речовину.

В укр.. мові всі ім.., що вживаються в однині, мають постійне значення роду:чоловічого,жіночого, середнього. До ім..чол. роду належать ті ім.., які здебільшого мають в називному відмінку однини нульове закінчення (дуб) рідше - - о, - а (Микол - а, дядьк - о). З ім.. чол.. роду співвідносяться займенники він, цей. До ім.. жін.. роду належать ті ім.., які здебільшого мають в називному відмінку однини закінчення - а, рідше - нульове закінчення: лип - а, земл' - а, совіст' - Ж, ніч - Ж, тін' - Ж. З ім.. жін.. роду співвідносяться займенники вона, ця. До ім.. сер. роду належать ім.., які в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е, -а: по'л-е, о'зер-о.

Ряд іменників в українській мові в одній і тій же формі може вживатися із значенням двох родів – чоловічого і жіночого, чоловічого і середнього, жіночого і середнього.

Іменники подвійного роду – це переважно емоційно забарвлені суфіксальні лексеми, що, називаючи істоту (найчастіше особу або персоніфікований предмет), указують на певну її ознаку. Вони належать переважно до сфери розмовної, фамільярної мови.

Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, горопаха, невдаха, сіромаха, псюха, єхидна, плакса, рева, роззява, сирота, слуга, дружина, сусіда, листоноша і под. Такі слова є іменниками чоловічого або жіночого роду відповідно до статі істоти чи особи, яка ними означається, через те іменниками "спільного роду” їх можна назвати лише тоді, коли вони вжиті поза контекстом. На рід таких іменників у реченні вказує граматичний зв”язок із залежними від них словами (означеннями, присудковими словами та присудками, вираженими дієсловом минулого часу або умовного способу).

Словозмінна категорія числа реалізується в укр.. мові у протиставленні двох рядів форм - однини і множини. Основні групи ім.. однини: 1. абстрактні ім., що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття:сміливість, гордість, боротьба, щастя; 2. збірні ім.., що означають сукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле:козацтво, рідня, піхота, прокуратура;3. ім.., що становлять категорію речовинності:молоко, масло;4. власні назви людей, тварин, планет, географічні та інші поняття:Наталія; Ім., вживані лише у множині: 1. назви будівель, їх частин, споруд:сіни, ворота;2. назви предметів упряжі, засобів пересування: сани, бігуни;3. назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку:граблі, вила, ваги;4. назви парних предметів і парних частин тіла:окуляри; 5. назви музичних інструментів:цимбали;6. назви одягу і взуття: штани; 7. назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування:помиї, дрова;8. назви залишків речовини чи матеріалу:висівки, вичіски; 9. назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються:сутінки, будні;10. назви сукупності предметів зі значенням збірності:надра, гроші;11. назви ігор:шахи;12. назви дій і процесів:посиденьки; 13. назви на позначення почуттів, емоцій, станів:радощі, молодощі;14. власні географічні назви: Альпи.

Категорія відмінка ім.. служить для вираження відношень ім.. до інших слів у реченні. У сучасній укр.. мові категорію відмінка ім.. складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Відмінок - граматична форма ім.., якою виражається те чи інше відношення:ім.. до інших слів у словосполученні і реченні.

3. Словозміна іменників. Історичне формування сучасних відмін іменників. СЛОВОЗМІНА — процес, який полягає у приєднанні до слова афіксальних елементів (закінчення), тобто утворення всіх його сло-воформ й усіх його аналітичних форм. Ці форми виражають певні граматичні категорії та відношення. При словозміні значення слова (лексеми) не змінюється (тобто ми говоримо про одне і те ж слово у різних граматичних формах), на відміну від словотворення, де від одного слова утворюються інші, відмінні від цього слова: ліс — лісок; хата — хатина, хатинка та ін. Словозміна в окремих частинах мови є зміною за кількома гра-матичними категоріями, які є для цієї мови словозмінними або фор-мотворчими, пор.: категорія відмінка і числа іменників (книжка, книж-ки, книжці… книжки, книжок, книжкам), категорія особи та числа дієслів (читаю, читаєш, читає, читаємо, читаєте, читають). Типи словозміни іменників називаються відмінами.

Перша

До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я; хмара, мова, суша, рілля, надія, Марія, Олекса, Ілля, староста, сирота, розбишака, бідолаха.

У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м’яку і мішану.

До твердої групи належать іменники з основою на твердий приголосний (крім шиплячих): борозна, кобза, порада, химера, пара, копа, сваха, панна, Ольга, Микита, Людо-та, вереда, плакса, каліка, зануда, нечупара.

До м’якої групи належать іменники з основою на м’який приголосний: скриня, кав’ярня, зброя, дзвіниця, грибниця, богиня, красуня, господиня, молодиця, Марія, Вікторія, півонія, змія, шия, Ілля, суддя, кровопивця, братовбивця, капризуля, здоровуля, розмазня.

До мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий приголосний: огорожа, калюжа, пожежа, сторожа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, туша, калоша, товща, паща, теща, вельможа, листоноша, міхоноша, святоша, потороча.

Перевірку можна зробити фразою- вона моя, він мій

Друга

До цієї відміни належать:

а) іменники чоловічого роду без закінчення (з основою на приголосний) і з закінченням -о в називному відмінку однини: рік, голуб, поріг, в’яз, коровай, зброяр, красень, Максим, Степан; дядько, батько, тато, Павло, неньо;

б) іменники середнього роду з закінченнями -о, -є, -я в називному відмінку однини (крім тих, у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн-): плече, водоймище, пекло, чорнило, лігво, лукавство, дівчатко, поголів’я, терпіння.

Серед іменників II відміни теж виділяють три групи: тверду, м’яку і мішану. Цей розподіл докладно висвітлено в «Українському правописі»:

Тверда група

Чоловічий рід До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вй-хор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер, папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, калам-бур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.

Середній рід До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

М’яка група

Чоловічий рід До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар - бондаря, козир - козиря, лікар - лікаря, писар - писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар - букваря, вівчар - вівчаря, друкар - друкаря, інвентар - інвентаря, календар - календаря, кобзар - кобзаря, пролетар - пролетаря, секретар - секретаря, шахтар -шахтаря; гузир - гузиря, проводир - проводиря, пухир - пухиря та ін.

Середній рід До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченням -є та -я (без суфіксів -єн-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле, життя, завдання, збіжжя,здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я.

Мішана група

Чоловічий рід До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи:сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення:вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.вантаж, дощ,сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище;також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.

Середній рід До мішаної групи належать іменники середнього роду з закінченням -є при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

Третя

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням: паморозь, сув’язь, глибочінь, зелень, подорож, нехворощ, розкіш, глуш, здобич, далеч, північ, кров, любов, а також іменник мати.

Іменники жіночого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий або м’який приголосний основи (ніч, кров, сіль), та іменник — мати

Четверта

Іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я),а при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача, вовча, зайча, курча, дитинча, дівча, пташа, лоша, пастуша, маля, янголя, соколя, ягня, левеня, козеня, чаєня, лелеченя, рученя, ноженя, бровеня, плем’я, тім’я, сім’я, вим’я, ім’я.

4. Прикметник як частина мови. Специфіка граматичних категорій прикметника. Семантичні та формальні засади поділу прикметників на якісні і відносні. Присвійні прикметники як різновид відносних. Ступені порівняння якісних прикметників.

Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? Прикметники називають колір (білий, ), розмір (великий, ), смак (гіркий), якість (добрий, ), вдачу людини (щедрий, ), відношення до матеріалу (дерев 'яний, ), відношення до часу й місця (вчорашній), належність (материн, ) тощо. Свою функцію прикметники реалізують через поєднання з іменниками. Уточнюючи поняття, названі іменниками, вони увиразнюють, конкретизують висловлювання.

Синтаксичний характер граматичних категорій роду, числа, відмінка пр.. зумовлює і його синтаксичні функції.

Повні і короткі прикметники Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови. Нестягнені повні форми трапляються також у прислів'ях: Хата чужая як свекруха лихая. Ні гульня, ні робота, коли рванії чоботи. На сухеє дерево і вогонь пада. Прикметники, у яких немає закінчення, називаються короткими. Вони можливі тільки в називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду: славен, молод, повен. У сучасній українській мові без певного стилістичного забарвлення в ролі присудків вживаються лише такі короткі прикметники (паралельно з повними формами): варт, винен, годен, згоден, здоров, ладен, ласкав, певен, повинен, потрібен, рад. Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (ч и й?): Іванів, братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн. Форми на зразок «Івановий» не є нормативними.

За граматичним, словотворчим і лексичним властивостям рикметники діляться на якісні та відносні.

Якісні прикметники є прямими назвами різних ознак предметів. Найчастіше вони являють собою назви таких властивостей і якостей, які безпосередньо сприймаються органами чуття: 1) солодкий, гіркий, гарячий, 2) білий, синій, червоний, 3) дзвінкий, тихий, галасливий, 4) м'який, гладкий, жорсткий, 4 ) вузький, довгий, високий і ін; позначають властивості характеру і особливості психологічного складу: мудрий, добрий, підступний, люб'язний і ін; виражають оцінку: хороший, міцний, чудовий, огидний і ін Такі ознаки зазвичай проявляються в різному ступені в різних предметах, можуть змінюватися. Ср: дуже гіркий, більш гіркий, самий гіркий і т. п. Лише деякі якісні прикметники виражають абсолютний ознака предмета, який є незмінним, постійним: глухий, кривий, одружений, піший, карий, вороний і т. п.

Відмінні ознаки якісних прикметників:

1. Морфологічні ознаки:

а) Зазвичай якісні прикметники мають і повну, і коротку форму (блідий, бліда, бліде, бліді - блідий, бліда, блідо, бліді);

б) В основній своїй масі змінюються за ступенями порівняння (гарний - гарніше, більше (менше) красивий, красивий).

2. Синтаксичний ознака:

Поєднуються з прислівниками ступеня (надзвичайно красивий, дуже блідий, цілком вихований).

2. Словотворчі ознаки:

а) На відміну від відносних якісні прикметники можуть бути непохідними (білий, кульгавий, вузький).

б) Велика частина якісних прикметників утворює прислівники на-о,-е,-і (світло, схоже, по-батьківськи).

в) Переважна більшість якісних прикметників утворює абстрактні іменники, тобто імена якості (сміливість, завзятість, новизна, чорнота, синява, синь).

г) Багато якісних прикметники утворюють форми суб'єктивної оцінки (біленький, білуватий, білий-білий)

4) Лексичний ознака.

Якісні прикметники легко вступають в антонімічні пари (дурний - розумний, низький - високий, скупий - щедрий).

Деякі прикметники мають всі названими ознаками, наприклад, бідна (непохідне) - бідний, біднішими, дуже бідний, бідність, бідненький, біднуватим, антонім - багатий. Зустрічаються прикметники, які взагалі мають тільки одну ознаку якісності - непохідними (гнідий, каурі, рябий і т. п.).

Відносні прикметники є не прямими, а опосередкованими ознаками предметів. Ознака предмета в них вказує на різноманітні відносини до предмета (пор.: залізне ліжко - ліжко з заліза, динний запах - запах дині), до лиця (пор.: мамине пальто - пальта мами, батькова шапка - шапка батька), до місця ( Ср: заміська поїздка - поїздка за місто, підземна дорога - дорога, влаштована під землею, до часу (пор.: ранкові повідомлення - повідомлення, зроблені вранці), до дії як властивості (пор.: розсувний стіл - стіл, який розсовується) та ін

Всі відносні прикметники позначають постійні, незмінні ознаки предметів: ложки не можуть бути більш-мнее дерев'яними, огорожі - самими залізними, а сік - найбільш або найменш березовим.

Морфологічно відносні прикметники відрізняються від якісних. Вони, як правило, не утворюють ступенів порівняння, коротких форм і форм суб'єктивної оцінки, не мають антонімів, не утворюють прислівників на-о,-е і т.д.

На відміну від якісних прикметників, які в основі своїй є кореневими (первісних), відносні прикметники в переважній більшості мають похідну основу, причому для них характерні особливі словотворчі суфікси (наприклад,-ан-,-ян-,-ськ-,-ов- ,-ев-та ін: піщаний, срібний, заводський, лавровий, ситцевий).

Іноді в особливий розряд виділяють присвійні прикметники (наприклад, мамин, батьків, лисячий, гусячий). Вони висловлюють ставлення одного предмета іншому. Ср: сестрин чоловік - чоловік сестри, гусяче перо - перо гусака. Огляду на специфічну семантику (значення приналежності) та особливості відмінювання окремих типів слів (слова на-ів,-ін), їх слід виділяти як особливу групу відносних прикметників. До присвійним відносяться прикметники з суфіксами-ів (-ів),-ін (-ин) \-нін: женіхова мати, Князєв двір, нянькіни казки, імператріцин фаворит, чоловіків бажання та інші. Судячи з матеріалів словників, освіти на-ін вже майже не поповнюються. Суфікс-ин не втрачає продуктивності, тільки з'єднуючись з власними іменами типу Верин, Мішин, Ванін. Рідко виникають (в основному в розмовній мові) нові слова на-ів (-ів) типу головою, інженерів, перукарів і т. п.

Значення одиничної приналежності висловлює також суфікс-ськ (ий), який поєднується в цьому випадку з прізвищами: Пушкін - пушкінський, Лермонтов - Лермонтовський, Даль - Далівський і т. п. У сучасній російській мові присвійні прикметники витісняються формами родового відмінка особистих іменників, відносними прикметниками. Ср: пастухів ріжок - ріжок пастуха, братове (братові) черевики - черевики брата і т. п.

Ступені порівняння якісних прикметників. Синтетичні й аналітичні форми ступенів порівняння .Якісні прикметники під час зіставлення предметів можуть указувати на неоднакову міру тієї самої ознаки: досконалий, досконаліший, найдосконаліший; Через те вони, крім звичайної форми, мають ще два ступені порівняння: виший і найвищий. Вищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є більше певної якості, ніж в іншому: Дніпро довший від Бугу. Прикметники вищого ступеня вживаються зі словами за, від, ніж, як, проти Окремі якісні прикметники не мають ступенів порівняння, бо вони самі вказують уже на певну міру якості: премудрий (дуже мудрий), завеликий (надто великий), старезний (надзвичайно старий). Не утворюються ступені порівняння і від тих якісних прикметників, які називають без вимірну ознаку (босий, сліпий, гнідий, чалий, фіолетовий), а також від складних прикметників (світло-зелений, кисло-солодкий, чорноволосий) тощо. Є дві форми ступенів порівняння прикметників: синтетична (передається одним словом), і аналітична (передається двома словами). Українська мова надає перевагу синтетичній формі. Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш-. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється від простої форми додаванням префіксів най-, рідше — щонай-, якнай-: тугіший — найтугіший, коротший — найкоротший. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння вживається рідко — переважно в науковому й офіційно-діловому стилях. Вона утворюється за допомогою слів більш, менш, найбільш, найменш, які ставляться перед звичайною формою прикметника: розвинений — більш розвинений Велика міра якості може бути передана й без порівняння — за допомогою різних морфем та слів, а саме: а) префіксами пре-, все-, над-, за-, ультра-, архі-: премудрий, всесильний, б) суфіксами -ущ-, -уч-, -езн-, -анн-, -енн-: худющий, злючий, в) за допомогою слів дуже, вкрай, особливо, надзвичайно, занадто: дуже вигідний. Зменшена міра якості може бути передана: а) суфіксами -уват-, -ав-: темнуватий. б) за допомогою слів трохи, ледь, не дуже: трохи вузький.