39. Активне управління портфелем.

Теорія оперативного управління портфелем фінансових інструментів інвестування виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління — пасивний і активний. Ці підходи розрізняються як задачами, так і методами оперативного управління портфелем.

Активний підхід до управління портфелем заснований на принципі "випередження ринку". Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій повинна ґрунтуватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості фінансових інструментів інвестування з наступним включенням до складу реструктуризованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід припускає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури фондового ринку, заснованого переважно на фундаментальному його аналізі. Найбільшою мірою активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивного його формування.

Активне управління (active management) представляє із себе інвестиційну стратегію, що передбачає купівлю та продаж фінансових активів з метою отримання доходності вищої, ніж звичайна.

       Менеджер піддає під сумнів те, що ринкові ціни на цінні папери є відображенням їх реальної вартості, тобто вважає ринок неефективним. Тому, для визначення реальної сьогоднішньої вартості цінних менеджером проводиться аналіз найбільш повної інформації по кожному емітенту. Реальні ціни порівнюються з ринковими і приймається рішення про придбання-продаж цінних паперів : фінансовий аналітик готує пропозиції щодо придбання цінних паперів, ціни на які за його прогнозом є заниженими і у перспективі зростуть, та про продаж цінних паперів, ціни на які є завищеними і мають у перспективі знизитись. Такий стиль роботи часто називають прагненням “переграти ринок”. Поряд з додатковими доходами, які може приносити активний стиль активна тактика пов’язана з додатковими витратами (сплатою комісійних брокерам), що зменшує остаточний фінансовий результат такого менеджменту.

Прихильники активного управління вибудовують власні прогнози стосовно очікуваної доходності та ризику окремих цінних паперів та їх класів, які відрізняються від загальної думки. Відповідно, функції менеджерів стосовно портфеля у цілому можна розглядати як системні дії по приведенню початкового портфеля (який, у дійсності, є сурогатом ринкового) до оптимального, параметри якого визначаються на підставі здійсненого фінансового аналізу та є відмінними від загальної думки. Портфель, сформований менеджерами, буде містити долю певного цінного паперу в пропорціях, що відрізняється від ринкових: ця доля буде більшою або меншою у залежності від настрою менеджерів діяти у якості “биків” чи “ведмедів” по відношенню до цього паперу. Збільшення частки певного цінного паперу у дійсному портфелі у порівнянні із початковим (сурогатом ринкового) визначається як активна позиція (active position), і навпаки, зменшення частки певного паперу у дійсному портфелі – як пасивна позиція (passive position). Розміри активних та пасивних позицій розраховуються як різниці між частками певних цінних паперів у дійсному та початковому портфелях.