11. Естетичні категорії та їх втілення у художній літературі

Можна говорити про Шекспіра, наприклад про категорію трагічного у “Ромео та Джульєті”, про потворне про Квазімода роману В. Гюго "Собор Парижской Богоматери, або навпаки про його духовну красоту.

12.Естетичні судження про художній твір. Естетична оцінка, естетичний смак та естетичні погляди

естетичного судження на загальзначимість для кожного суб’єкта, як судження, що повинне ґрунтуватися на якому-небудь апріорному принципі. Апріорні принципи /від латинського priori з попереднього/ – поняття логіки і теорії пізнання, що характеризує знання, що передує досвіду. У Філософії І.Канта апріорне знання – умова досвідченого знання, що додає йому оформлений, загальний і необхідний характер.

Естетична оцінка доступна кожному індивіду з тонким розумінням почуттів, зі здатністю співпереживати, співчувати. Одним з перших хто здійснює естетичну оцінку твору є сам художник.

Естеттний смак із давніх часів пов'язують, насамперед, із здібністю сприймати і відчувати прекрасне незалежно від утилітарного інтересу і суджень розуму. Таке розуміння естетичного смаку особливо ретельно розробляв німецький філософ І. Кант. Він вважав, що судження смаку має своєю основою тільки форму доцільного предмета (або способу уявлення про нього), воно грунтується на апріорних підвалинах і не залежить від того, що збуджує і зворушує: принцип смаку є суб'єктивним принципом здатності судження взагалі. Обмежившись прекрасним і вдавшись до апріоризму, Кант не зміг до кінця вирішити проблеми естетичного смаку, як не зуміли її вирішити і наступні покоління філософів, які висловлювали з цього приводу найрізноманітніші думки.

Естетичні погляди письменника можуть формуватись під впливом іншого письменника, наприклад естетичні погляди Панаса Мирного сформувалися під впливом Шевченка.

13.Естопсихологія е.Еннекена

Естопсихологія — напрям у літературознавстві, який виник у рамках психологічної школи у 80-х XIX ст. у Франції і ставив перед літературознавством вимогу пояснювати особливості літературного твору за відомими принципами естетики, а заразом вивчати особу автора та аналізувати суспільні умови, в яких виник літературний твір. Е. пов'язують з виходом у Парижі книги французького літературознавця й естетика Е.Еннекена "Наукова критика" (1888). Термін "Е." Е.Еннекен вважав "некрасивим і незручним", а тому частіше користувався терміном "наукова критика". Однак після нього обидва терміни стали однаково вживаними. Вивчаючи історію літературознавчої думки, Е.Еннекен дійшов висновку, що авторитетними представниками наукової критики були Ш.Сент-Бев (1804-69) та І.Тен (1828-93). Однак Е.Еннекен заперечував біографізм Ш.Сент-Бева, вважаючи, що душевну ' організацію письменника можна визначати, не вивчаючи біографії, а за допомогою естетичного аналізу твору. Критикував він також І.Тена, зокрема його теорію про вплив на митця раси, середовища і моменту, тому що такий вплив міг відбуватися і навпаки — художника на середовище.

Вона цікавиться твором мистецтва як символом, позначкою, викриттям душевної і суспільної організації". Е. окреслює три види аналізу: естетичний, психологічний та соціологічний..

Кожен з них завершується науково-критичним синтезом. Естетичний аналіз передбачає вивчення естетичних почуттів і засобів, за допомогою яких ці почуття були викликані. Психологічний аналіз обсервує у художньому творі відображення особливостей автора. Соціологічний аналіз висвітлює контакти між митцем і реципієнтами.

Естетичний, психологічний та соціологічний аналіз застосовані у праці І.Франка "Із секретів поетичної творчості",

Етнопсихологія, правильніше наукова критика, це напрям, що дозволяє дослідникові проаналізувати риси українського менталітету крізь призму фольклору та художніх творів письменників різних епох.