73.Типове як соціальна, психологічна і естетична категорія

Типологізація як спосіб узагальнення дійсності в літературно-художньому творі.

Типологізація як спосіб узагальнення художньої дійсності означає конструювання художніх форм, що відображають життя схематичніше, ніж це робить типовий образ. Типологічний образ-- це свого роду конструктивне зображення, воно схематичніше типового образу, проте більш містке.

Конструктивність при цьому не зникає, лише втрачає частку научності.

Поряд з чуттєвою конструктивністю одиничного явища, існує логічна конструктивність, зконструйована з самих абстракцій.

Художня конструктивність- середня ланка між ними, типовий образ ближче до чуттєвої конструктивності, типологічний-до поняттевої.

Мистецтво не може обійтися без вимислу, він такий же необхідний для художньої творчості, як і реальні факти.

Митець може прагнути, щоб повірили у реальність його вимислу і тоді створює ефект присутності, тобто іллюзію чуттєвої достовірності зображуваного. При цьому автор ніби відходить у бік, а читач опиняється у гущі зображуваних подій, ніби присутній при їх здійсненні.

Мистецтво використовує й інший, прямо протилежний прийом-ефект відчуження. При цьому у бік відштовхується зображувана дійсність, автор показує її у незвичному ракурсі, перебільшуючи, загострючи, деформуючи окремі деталі. В арсеналі художньго відчуження- гіпербола, фантастика, гротеск.

Силу ефекту присутності полягає у точній передачі життевих ситуацій, призначення ефету відчуждення- розбурхати уяву.

Типологічний образ може мати в якості основи реальну подію, однак художне її втілення завжди певною мірою алогічне.

74.Філологічний метод у літературознавстві

Філологічний (від грец. philologia: любов до знань, methodos: шлях дослідження, спосіб пізнан¬ня) метод - один із чільних методів літературознавства, мовознавства, фольклористики, спрямований на вивчення тексту, його ретельний опис, коментування, узагальнення проаналізованого матеріалу та його концептуалізацію. Він сформувався в Александрійській школі, заснованій в Александра Єгипетській за правління Птоломеїв (III ст. до н. е.). Тут філологія вже відмежувалася від філософії, займалася герменевтичними студіями, переважно тлумаченням художніх та міфічних текстів. її зусиллями було спростовано про-вокативну думку Зоїла ('Бич Гомера') про те, що, мовляв, Гомер не був автором 'Іліади' й 'Одіссеї'. Тамтешні філологи створювали життєписи письменників з елементами аналізу їхніх творів, виявляли основні літературні роди, вивчали грецьку версифікацію та діалекти грецької мови. Широкий розголос отримала практика поета і критика Кал-лімаха, автора 'Каталога письменників, які усла¬вилися на всіх теренах освіченості, та праць, ними створених'. Досвід Александрійської школи правив за основу середньовічній рукописній практиці,

закладав підвалини новоєвропейській філології та іншим гуманітарним наукам. У ранній період найчастіше за об'єкт дослідження обирали авторитетну пам'ятку писемності, як-от поеми Гомера чи Вергілія, або сакральні тексти на кшталт Св. Письма, перевагу віддавали лінгвістичним, риторичним, стилістичним аспектам аналізу. Пізніше філологічний метод поширили на дослідження творів будь-якого періоду, звертали увагу на граматичні структури» ідейний зміст та образну систему, що стали предметом наукового осмислення.

До компетенції філологічного методу входить складання біографії того чи того письменника, тлумачення його творів, систематизованих за хронологічними і жанровими ознаками, аналіз літературних текстів, їх відмежування від фальсифікатів та пізніших інтерполяцій, принагідно розв'язування лінгвістичних проблем. Цими питаннями займається також палеонтологія (палеографія) і текстологія. Зосереджені на збиранні, систематизації, коментуванні творів, прихильники філологічного методу (славіст І. Ягич, академік В. Перетц, його учні П. Филипович, М. Драй-Хмара та Ін.) збагачували і збагачують літературознавство фундаментальними працями, дескриптивним аналізом фактичного матеріалу. Можливості таких досліджень відомі не лише літературознавцям та мовознавцям, а й фахівцям інших теренів писемної та усної словесності, зокрема фольклористам. Так, Олена Івановська ('Суб'єктно-образ¬на система фольклору: категоріальний апарат', 2007), досліджуючи суб'єктно-образну систему народної творчості, виходила із визначального завдання філології висвітлити фольклорний текст як 'гармонійний цілісний'.