60.Розвиток естетичної думки в античну епоху. Концепція мистецтва Платона і Аристотеля. Погляди на мистецтво в епоху середньовіччя

Естетика еллінізму знайшла свій розвиток в стоїцизмі, епікуреїзмі, скептицизмі і неоплатонізмі , а також в близьких до нього містичних теоріях.

Школа стоїків виникла після смерті Аристотеля. Її ранніми представниками є Зенон (ок . 336-264 рр. до н. е.), Клеанф (331-232 рр. до н. е.), Хрісипп (280-208/205 рр. до н. е.), пізніми -Цицерон (106-43 рр. до н. е.), Сенека (ок . 4-65 рр.) і Епіктет (ок . 50-ок. 138 рр.).

Стоїки розглядають мистецтво як наслідування природі.

Естетична теорія епікуреїзму представлена уявлена в епоху еллінізму Епікуром (341-270 рр. до н. е.), Філодемом (почало розпочало,зачало 1 в. до н. е.) і Лукрецием (1 в. дон . е.). Вислови висловлювання Епікура по естетиці випадкові і уривчасті . Набагато ґрунтовніше на цьому питанні зупинявся Філодем. У трактаті про музику він висуває ту думку , що музика приносить плотське задоволення, таке ж, як їжа їда і пиття

Естетична теорія епікуреїзму досягла вершини свого розвитку у Лукреція Кара. Тіт Лукреций Кар (99-55 рр. до н. е.) розробляє естетичні проблеми на основі матеріалістичного уявлення про світ. У своїй поемі

«Про природу речей» він розвиває думку про непорушність законів природи, незалежних від втручання богів, затверджує принцип вічності матерії, висловлює, слідуючи прямуючи Епікуру, атомістичну теорію. Лукрецій торкається також і питань культури і мистецтва. Так, в V книзі він описує розвиток людського роду . Перші люди були дуже грубі, жили в лісах, в печерах і гаях, одягалися в звірині шкури. Мистецтво, згідно Лукрецію, виникло з із «потреби нужда », тобто потреб людини. Правда, це потреби особливого роду - «услада». Ось от що пише із цього приводу з цього приводу поет-філософ:

«Поетика» Горація написана у вигляді зведення правил, яким повинен слідувати кожен поет. Горацій підкреслює вирішальну роль змісту, вимагає від поета філософської освіти. Поетові, вважає лічити він, належить належати строго дотримуватися єдності, простоти, цілісності, послідовності, несуперечності в літературних творах добуток . Всяка асиметрія, порушення гармонії, манірність їм засуджуються. Горацій, далі, вимагає від поета щирості: «Якщо ти хочеш, щоб плакав і я, то сам будь зворушений». Горацій дає характеристику видів і жанрів поезії, приділяючи основну увагу трагедії.

Засновником школи скептиків був Піррон (ок . 365-275 рр. до н. е.). Згідно стародавнім древній скептикам, пізнати речі неможливо.

У 529 р. були закриті зачинені філософські школи в Афінах. Цим завершується зовнішня історія античної філософії і естетики.

Поняття «середньовіччя», «середні віки» охоплює досить три­валий і строкатий

історичний період: від кінця V – до початку XVI ст., а на півночі Європи – до середини XVII ст.

АВРЕЛІИ АВГУСТИН (БЛАЖЕННИЙ)

(354–430) – християнський теолог і церковний діяч. Єпископ м. Гіппон у Північній Африці. Автор книги «Про град Божий», у якій він «земному граду» – державі – протистав­ляє «град Божий» – церкву. Важливе місце в культурі Європи займає автобіографічна робота Августина «Сповідь», на сторін­ках якої відтворено психологію становлення особистості.

ФОМИ (ТОМИ) АКВІНСЬКОГО (1225 або 1226–1274). Основні твори Фоми Аквінського – «Сума теології» та «Сума проти язичництва».

Як і Августина, Аквінського передусім цікавлять такі поняття, як «прекрасне», «краса». Для визначення цих понять і пояснення стану людини, яка «переживає красу», філософ залучає поняття «задово­лення» і стверджує, що краса – це те, що «задовольняє людину в процесі чуттєвого споглядання» навколишнього світу, певних речей, творів мистецтва. Поштовхом до виникнення задоволення є за­вершеність форм предмета, гармонія його частин.

ПЛАТОН(заснував філософську школу, яка мала назву «Академії».

Естетичні погляди Сократа знайшли продовження у філософській кон­цепції Платона – видатного представника античної філософії.Естетична спадщина Платона пов'язана з дослідженням природи естетичного почуття, джерел талановитості, проблем естетичного ви­ховання. Особливу увагу Платон приділяв вивченню мистецтва

АРІСТОТЕЛЬ

(384–322 до н. е.) – видатний філософ Стародавньої Греції.

Порівнюючи творчість історика і поета, Арістотель віддає перевагу поетові: «Історик говорить про те, що справді сталось, а поет – про те, що могло б статися. Тому поезія має більш філософський і серйозний характер, ніж історія. Поезія говорить більше про загальне, а істо­рія – про окреме».