2.Бароко в українській літературі

Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків. «Справжній початок бароко,— зазначає Д. Чижевський,— це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відігравали велику роль в історії українського барокового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 року та заснування київської школи 1615 року й її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи, і професори Академії були головними репрезентантами бароко».

Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.

Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські».), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Величковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо.

Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з’являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича.

Значення бароко в українській літературі XVII–XVIII століть важко переоцінити. Будучи першим загальноєвропейським літературним напрямом в Україні, бароко взяло на себе такі важливі ренесансні функції, як секуляризація й гуманізація духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало.

1. Літературне барокко на Україні є з’явищем 17 — 18 ст. Барокко в сфері пластичних мистецтв іноді називали „козацьким барокком //ченці

Отже, просякання світських елементів до літератури, зокрема знайомство з античністю починається розповсюдження вжитку мітологічних образів: релігійна лірика стоїть під охороною античних „муз“, Пресвята Діва стає „Діяною“, хрест порівнюють з тризубом Нептуна, в містичних трактатах з’являються „амури“ та „купідони“ і т. д. —

. На Україні за першого письменника, в якого можна знайти риси бароккового стилю, можна вважати Івана Вишенського: його довгі періоди, накупчення паралелізмів, сміливі антитези, стиль промовця чи ліпше пророка, майже неймовірне накупчеиня формальних прикрас

Майже ввесь 18 вік в українських школах вищого типу навчають бароккової поетики, та плекають бароккову поезію. В основі не виходить за межі традиції (хоч дуже рішучий реформатор в окремих питаннях) останній великий український письменник епохи барокка, Гр. Сковорода. Але з ним літературне барокко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло. Згасло разом з притаманною українському барокку літературною мовою: на зміну прийшла мова народна.

Дуже цікава проблема бароккової української літератури є мова. Вона так само залишається принципово слов’янською, як і в попередній період. Але, на жаль, вона увібравши /255/ в себе велику кількість елементів народної мови, не підлягла ніяким певним нормам. Тому ми зустрічаємо великі ухили то до української народної мови, то до польської, то — лише в 18 ст. і то рідко — до російської

3.Біографічний метод у літературознавстві

Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios — життя, grаpho — пишу, metodos — шлях пізнання) — спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б.м.у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш.Сент-Бевом у праці "Літературно-критичні портрети" (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть не студіюючи творів письменників. Своєрідно тлумачив він історію літератури, яку розглядав як "цікаве і захоплююче читання, але це читання потрібне для з'ясування різноманітних фактів, добре написаних біографій великих людей". Б.м.у л. часто пов'язують із запереченням різних літературних напрямів і культивуванням "імпресіоністичного" портрета письменника як основного критичного жанру. Подальше вдосконалення Б.м.у л. знайшов у працях І.Тена та Г.Брандеса. Якщо Ш.Сент-Бев біографію і особистість письменника розглядав лише у зв'язку з соціальними і художніми ідеями століття, то І.Тен не вилучав їх із впливу середовища та моменту, Г.Брандес — із суспільних рухів. На думку І.Франка, цю теоретичну доктрину Ш.Сент-Бева та І.Тена Г.Брандес помітно скоригував, доводячи, як "великі люди силою свойого генія перетворюють осередок, з котрого вийшли, з одержаних виражень і ідей силою вродженого комбінаційного дару і чуття творять зовсім нові образи, могутні імпульси для дальшого історичного розвою" (І.Франко. Тв. в 50 т.— Т.31 — С.382). В українському літературознавстві II половини XIX ст. представником біографічного напряму був професор Львівського університету О.Огоновський (1833-94). У його "Історії літератури руської" біографічний принцип аналізу поряд з бібліографією творів письменника посідав основне місце. Тому "Історію літератури" О.Огоновського називають біо-бібліографічним довідником, у якому автор розглядав художнє полотно як прояв елементів біографії його автора.

У радянський період біографічний метод був названий «буржуазним», вульгаризувався, трактувався як другорядний у вивченні творчості письменника, життєпис якого розглядали з позамистецьких класових позицій.

Засади біографічного методу вплинули на художню літературу, спричинили появу біографії як жанру («Тарасові шляхи» Оксани Іваненко) чи белетризованої біографії на зразок твору «Романи Куліша» В. Петрова (Домонтовича). Отже, був започаткований жанр біографічного роману, основою якого стали документальні свідчення про видатну особу, цілісне її життя чи його фрагмент.

Про Стуса- Самособоюнапоювання