28.Класицизм як літературний напрям

Класицизм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI - го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька “Плеяда” (XVII ст.).

«Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка

Першою важливою спробою формування принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат Н. Буало «Мистецтво поетичне»,(1674).          Визначальні риси класицизму:        - раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);        - наслідування зразків античного мистецтва;        - нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);        - обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);        - у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;        - аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;        - встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).           Класицисти вважали, що призначення літератури —виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку-мусить давати мистецтво.

Представники українського класицизму — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, П, Білецький-Носенко та ін.

Класицизм став естетичним виразом абсолютистської монархії, що її уособлював король Людовік XIV (1643—1715), який заявив: «Держава — це я». Політичні основи монархічної ідеології започаткував кардинал Рішельє (1585—1642), який першим почав використовувати слово «батьківщина» в тому його високому політичному сенсі, що його нині вкладає в це поняття ввесь світ.

Саме Рішельє виступив основним ініціатором створення знаменитої Французької Академії, яка чітко і суворо стежила за тим, щоб митці не порушували у своїх творах правила, визначені законами класицистичного мистецтва. Рішельє був пристрасним шанувальником театру, дбав про розвиток науки та мистецтва, але в пам'ять нащадків він увійшов не в надто привабливому образі підступного інтригана, багато в чому завдячуючи Александру Дюма, в романах якого історична доба класицизму відбилась чи не найбільш яскраво та колоритно.