15.Закони сценічного часу і сценічної дії в драматургії

СЦЕННІЧНИЙ ЧАС НА – СЦЕНІ/СЦЕНІЧНА ДІЯ – В ЖИТТІ

Драматургія в модерністів – все за 1 годину, немає єдності часу та дії, в класицистів-навпаки.

Керуючись просторово-часовими елементами як важливими структуротворчими чинниками драмопису, він досить природно використовує їх у своїй творчості. Завдяки цьому, по суті, всі його п'єси (багато- й одноактні) органічно набувають естетичної цілості, концентрації дії в часі, а подієвості - у просторі.

Звісна річ, у драматургії Івана Франка можна спостерегти й інші модифікації використаних ним як структуротворчих елементів часу та простору. Однак найчастіше він розміщує життя героїв протягом вичленованих актів у хронотопній та причиновій послідовності, іноді, щоправда, художній простір він виводить за межі розгортання сюжету, як це помітно в „Украденому щасті" через згадки, спомини Анни, Михайла, почасти й Миколи. Тривалість часу дії п'єси і її просторова осяжність у сюжетній системі подієвості так чи інакше у драматургії Івана Франка „внутрішньо (...) виправдана і залежить завжди від характеру конфлікту та відносин між героями" (...), що найбільше відповідає реалізації задуму письменника, бо він повинен перш за все пам'ятати, що „життя має свої права і закони чи то універсальні, чи то індивідуальні, яких не можна нехтувати, але з якими треба числитися". Тож можна небезпідставно стверджувати, що структуротворчі елементи драми - час і простір - у Франковому трактуванні та розумінні проступають разом з драматизмом, конфліктом і дією не лише як надважливі чинники внутрішньої і зовнішньої структури драматичного твору, а й як категорії стилю драматурга, загалом його ідейно-естетичного, образно-художнього мислення.

16. іст. Роз. Літ-ри

Що є рушієм літературного процесу? Що визначає рух літературної творчості й напрямок цього руху? Ці не­прості питання здавна цікавили літературознавців. Дис­кусії з цього приводу тривають і досі. Ясна річ, одним із провідних факторів, що стимулюють літературний процес, є соціальна дійсність, яка перебуває в постійному русі, змі­нах, суперечностях.  У літературному розвиткові економічні відносини, сус­пільно-політичні процеси є зовнішніми факторами руху. Суперечності, закладені в самій літературі, її традиції й новаторство, які є прямим опосередкованим відгуком на вимоги життя, — складають внутрішні фактори розвитку літератури. Впровадження христи­янства великою мірою визначило розвиток давньоруської літератури.  На розвиток літературного процесу впливають також інші види мистецтва — музика, театр, живопис, архітек­тура, скульптура, хореографія, а в новітню добу — кіно й телебачення. Помітний вплив на еволюцію літератури мають також міфологія, ритуали та обряди, усна народ­на творчість, етнографія та менталітет народу. Незважаючи на те, що частина талановитих письменників і поетів після поразки української революції залишила країну (В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь), молоде покоління літераторів заявило про себе на повен голос. Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об'єднань. Літературно-художні об'єднання виникали і розпадалися, дискусії спалахували з новою силою.

У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, тобто колективно-авторській, а згодом у літературній, індивідуально-авторській формі, дру­гий — з періодом панування прози, або літератури у власному розумінні цього слова. ». Поезія посідає особливе, почесне місце в літературно-художній творчості й на перших етапах історичного ста­новлення літератури уособлює її в цілому. Витоки її сяга­ють часів зародження словесного мистецтва, первісних форм його існування та розвитку в системі фольклорної творчості.  Первинний синкретизм видів мистецтв, розпадаючись (не відразу), приводить до відокремлення поезії у цілкови­то самостійний вид мистецтва. Виділившись з обрядової, синкретичної форми творчості, поезія ще досить довгий час існує у формі, невіддільній від мелодії, від музичного супроводу, тобто у формі пісні. Стадія пісенної форми існування поезії знаменна тим, що в цей час відбувається внутрішній поділ єдиного словесного мистецтва на окремі словесні роди: епос, лірику та драму. Усна народна творчість розвинула систему поетичних жан­рів календарно-обрядової поезії, до якої увійшли колядки та щедрівки, веснянки, купальські, русальні, жниварські і т. п. пісні, родинно-побутової поезії, що охопила поетичні форми весільного обряду, голосіння та інше. Авторська форма поезії з'являється в надрах колективної пісенної поезії, а саме тоді, коли з великої кількості її анонімних творів і співаків-інтерпретаторів поступово починають виокремлю­ватися творчі особистості, які в яскраво-індивідуальній манері виконували та особливо талановито варіювали мотиви добре знаних у колективній свідомості пісенних текстів (Гомер «Іліада» та «Одіссея».). Віршовий текст і став усві­домлюватись як віршовий тоді, коли мовленнєва органі­зація прози чітко протиставила себе творам, написаним вір­шовою формою. У слов'янських літературах термін «пое­зія» в значенні віршової форми входить у вжиток з кінця XVIII — початку XIX століття. Починаючи з епохи Відродження в Західній Європі, а в східнослов'янських літературах — з третини XIX сто­ліття, поезія активно витісняється художньою прозою, яка, зайнявши до кінця XIX століття панівне становище в літературі, зберігає його й досі, певною мірою уособлюючи поняття літератури, як це у свій час робила поезія. Усталенню прози сприяли поява та розвиток писемності, яка поступово почала витісняти форму усного існу­вання й поширення творів словесності. На відміну від поезії — мови почуттів, які за самою своєю природою, так би мовити, позаісторичні, прозі як мові думок, притаманний дух історичності, сьогодення, прагнення до фіксації сучасності в характерності новизни якихось її рис.  Межа між поезією та прозою часто умовна, історично змінювана, відкрита для взаємопроникнень. Проза може вбирати віршові тексти, поезія — прозу. Між прозою та поезією існує ціла низка суміжних форм, мовленнєва організація яких співвідноситься як з прозою, так і з поезією: це вірші в прозі, ритмізована проза, верлібр і т. п.