Тема 4 Проблема методу в історії філософії. Теорія “методологічного анархізму”

Теорія пізнання та її історичні назви (ноетика, гносеологія, епістемологія). Філософія і методологія науки как галузь філософського знання. Проблема методу “істинного” пізнання в стародавній філософії. “Три шляхи до істини”: досвід почуття, доводи розуму, визнання Авторитету. Еллінська ділема “чуттєвого” та “надчуттєвого” знання. Діалог “віри” та “розуму” в середньовічній філософії. Завершення ренесансних дискусій про методи пізнання в трактаті Дж. Дзабарелло “Про метод” (1558). Емпіризм та раціоналізм як дві методологічні парадигми в європейській філософській думці XVII ст. Емпіричні методи наукового пізнання (Дж. Берклі, Д. Юм, Е. Мах, Р. Авенаріус, Ф. Бе­кон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Е.Б. Кондильяк). Раціоналізм як метод пізнання (Р. Декарт, Г.В. Лейбніц, Б. Спіноза). “Міркування про ме­тод” Р. Декарта. Примирення полюсів “старої ділеми” емпіризму та раціоналізму (І. Кант). Криза раціоналізму як “платонівсько-кантіанського канону”. Тотальна критика розуму: кінець ХІХ – ХХ ст. (“антираціоналізм” Ф. Ніцше, “поетичне мислення буття” М. Гайдеггера, “затемнення розуму” філософів франкфуртської школи М. Хорк­хаймера та Т. Адорно, “деконструкція” Ж. Дер­рі­да, “кінець проекту Істини” Р. Рорті). Проблема істинності знання та фальсифікаціонізм у філософії науки. Метод та проблема верифікації знання. “Методологічний рух”, або системний підхід. Позитивізм та постпозитивізм. Теорія “методологічного анар­хізму” в працях П. Фейєрабенда “Проти методу” (1975), “Наука у вільному суспільстві” (1978). Логіка “Anything goes” (“можливо все”, “роби, що завгодно”) та “інтенція істини” як її принципова противага. Структура та функції наукової теорії. Проблема істини в сучасній філософії науки. Наукова раціональність. Ідеали та норми наукового дослідження. Етика науки та відповідальність вченого.

Тема 5 Загальнометодологічні стратегії гуманітаристики

Умовний розподіл наук на гуманітарні та точні в XIX ст. Витоки культурології: виокремлення “наук про дух” (В. Діль­тей), розрізнення “наук про природу та наук про культуру” (Г. Рік­керт). Криза раціоналізму, інтуїтивізм та пошуки принципів нової ме­тодології. Загальнометодологічні стратегії гуманітаристики: гер­ме­нев­тична, аксіологічна, екзистенційна. Герменевтична стратегія: В.Дільтей – від “пояснення” до “розуміння”, від “опису” до “пе­реживання”. Аксіологічна стратегія: Г. Ріккерт – від “генералі­за­ції” до “індивідуалізації”, від “об’єктивізуючих” методів до “суб’єк­тивізуючих”. Екзистенційна стратегія: М. Гайдег­гер – від раціонального досвіду до “екзистенційного” заглиблення, про­ник­­нення до прихованих сенсів буття. “Неточність гуманітарних наук – не порок, а виконання важливішої для цих наук вимоги” (М. Гайдеггер, “Час картини світу”). Метод “розуміння”, герме­нев­­­тична ситуація та мова як онтологія герменевтики в праці Г.-Г. Гадамера “Істина і метод” (1960): протиставлення теоретико-пізнавальній установці поняття “досвіду”, який не піддається верифікації та в якому істина “самознаходиться” (досвід мистецтва, досвід історії, досвід філософії). Діалогізм гуманітарного пізнання (спів-творчість, спів-пережи­ван­ня, зняття протистав­лен­ня “об’єк­та” і “суб’єкта” в акті пізнання). Принципи гуманітарис­ти­­ки: живе знання – проти абстрагованих схем, суб’єктивна позиція – проти об’єктивної закономірності, деталі й особливості – проти культурних універсалій. Пошуки синкретичного, цілісного пізнання культурних феноменів.