11) Козацтво та його місце у системі соціально-економічних та політичних відносин в Україні (XV – перша половина xvіі ст.).

Протягом другої половини XVI ст. козацтво зростало кількістю і поширювалося територіально. Багато козаків втікало на південь, у степи за дніпровські пороги. Тут, за порогами, козаки жили вільними людьми, не знаючи панського гніту. Але небезпека з боку великих магнатів-феодалів, та напади татар і турків змушували жити козаків по-військовому, організовуватися у громади, ватаги і для кращої оборони будувати в різних місцях укріплення - городки, або січі, зроблені з рублених або січених колод. На Запоріжжі сформувалась нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави.

До складу українського козацтва входило міське (городове), в подальшому реєстрове козацтво, запорозьке (низове) та нереєстрове козацтво (виписні козаки та ті, хто в прикордонних районах вів козацький спосіб життя). Козаки заселяли нові землі. Вже на першому етапі воно поступово заселило території на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини – від Дністра до Сіверського Дінця й Дону. На 1700 верст у другій половині ХVІІІ століття простяглися землі Війська Запорозького. Козацтво мало велике значення для розвитку економічних відносин того часу, вони вели колонізацію і господарське освоєння Дикого Поля ( польські та литовські феодали захоплювали українські землі, була постійна нестача власної землі селян) – Козаки займалися землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, торгівлею, вели своє господарство. Були проти кріпосного права, яке мало значний вплив на повільний розвиток економіки та економічних відносин. - ліквідація фільварково-панщинної системи та кріпацтва; - передача у власність державного скарбу земельного фонду польських феодалів і католицької церкви; - утвердження козацького землеволодіння та земельних маєтностей православної церкви; - створення господарств фермерського типу з використанням вільнонайманої робочої сили

Не менш велику роль вони зіграли для розвитку соціальних відносин. Тут вони виконували такі функції: 1) збирання в своїх лавах поневолених категорій українського суспільства та взяття їх під захист; 2) мобілізація українського народу на боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту; 3) консолідація українського народу та створення умов для усвідомлення ним власних національних завдань; Окремо слід звернути увагу на роль козацтва у формуванні визвольних ідеалів українського народу, втіленню української ідеї, як ідеї окремішності українців. В цьому контексті варто мати на увазі внутрішню потребу козацтва мати “якийсь ідеологічний зміст в своїм буянні на степовім пограниччі”. Попри всілякі спроби принизити загальнонаціональний зміст української козаччини необхідно пам’ятати, що “на чолі козаччини стояли в значній частині люди, що були плоттю від плотті і кістю від кості тої української інтелігенції, що на своїх плечах виносила національну справу свого народу”. Спираючись на думку М. Грушевського, що козаччина “ставши на грунт оборони релігійних і національних прав української народності, вона проголошувала свою солідарність з останками української шляхти – в Східній Україні ще не малозначними тоді, і з могутньою духовною верствою та вищими верствами міщанства, ” то можна зробити висновок, що козацька старшина стала чинним соціально-політичним фактором формування еліти українського суспільства вже на рубежі XVI – XVII ст. Відносини на Січі носили демократичний характер на таких принципах: 1) заперечення феодально-кріпосницької залежності та станової нерівності; 2) рівність у праві на участь в органах управління та володіння землями і угіддями; 3) вільний вступ до його лав незалежно від соціальної, національної чи релігійної приналежності. Запорозька Січ здійснювала цілий ряд державницьких функцій. Вона створила боєздатну армію; організувала український народ на боротьбу за визволення з-під іноземного гніту; поширила козацький устрій на всі українські землі; здійснювала на Україні власну релігійну та культурну політику; проводила міжнародну діяльність, мала дипломатичні відносини з багатьма країнами. Політика Січі була проти намагання Польщі та сусідніх країн встановити контроль над утікачами в Поднімпров`я та проти соціального гніту на українське населення.