44. Монетарна політика: цілі, види.
Монетарна політика – інструмент екон. політики, який виконує регулювання макроекономічної рівноваги за допомогою грошово-кредитних інструментів, тобто впливає на обсяг і структуру виробництва, загальний рівень цін, на рівень зайнятості, рівень інвестицій, на стан зовнішньоекономічної рівноваги за допомогою зміни пропозиції грошей.
Моделювання монетарної політики розглянемо на прикладі грошової експансії, яка проводиться в період спаду виробництва та підвищеного безробіття.
У моделі AD-AS дія експансійної монетарної політики відбувається у вигляді додатного шоку сукупного попиту (рис. 11.6). Крива AD, що перетинає криву AS в умовах кризи на горизонтальному відрізку, пересувається вправо. Внаслідок цього зростає рівноважний ВВП (Y).
Хоча при надмірній грошовій експансії можливе також підвищення цін.
Цілі монетарної політики:
кінцеві (екон. зростання, повна зайнятість, стабілізація цін);
проміжні (встановлення певного рівня процентної ставки, встан. певного обсягу грошової маси відповідно до обсягів випуску, певного рівня валютного курсу).
По системі впливу монетарна політика буває:
гнучка – така політика ЦБ, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка r на певному рівні. Для цього зростання попиту на гроші супроводжується зростанням грошової маси в обігу і навпаки, а r=const.
Рисунок 9.1 - Гнучка грошово-кредитна політика
жорстка м.п. спрямована на фіксацію або підтримку певного обсягу грошової маси на тому самому рівні.
Рисунок 9.2 - Жорстка грошово-кредитна політика
Монетарна полі. проміжного типу: при зміні попиту на гроші, обсяг попиту на гроші також змінюється, але в обсязі, недостатньому щоб залишити r на фіксованому рівні, тобто зростання попиту на гроші супроводжується як зростанням r, так і обсягом MS.
45. Інструменти монетарної політики.
1) операції ЦБ на відкритому рику. ЦБ, продаючи або купуючи ОВДП у комерційного банку, впливає на величину MS. Купуючи чи продаючи урядові цінні папери на відкритому ринку, ЦБ може збільшити чи зменшити банківські резерви. Операції на відкритому ринку є найважливішим стабілізуючим знаряддям ЦБ.
2) норма обов’язкових резервів: змінюючи rr, ЦБ змінює співвідношення між грошима агрегату М1 і грошовою базою МВ. З метою швидкої зміни пропозиції грошей ЦБ мусить змінити резервні вимоги. Якщо він хоче зробити гроші «жорсткішими», то може підвищити норму резервних вимог. І навпаки, якщо ЦБ прагне полегшити кредитні умови, він може зменшити норму резервних вимог.
3) облікова (дисконтна) ставка. Коли комерційні банки відчувають нестачу резервів, їм дозволяється позичати кошти у ЦБ. Ці позики можна назвати позиченими резервами. Коли позичені резерви зростають, зростають і сукупні банківські резерви (не позичені). І навпаки.
Позичені резерви мультиплікуються у банківські гроші так само, як і непозичені. Але позичені резерви є менш точним знаряддям, так як меншою мірою піддаються контролю з боку ЦБ.
Якщо ЦБ вважає, що пропозиція грошей зростає повільно і це зростання потрібно прискорити, він може знизити облікову ставку, з урахуванням якої комерційні банки можуть позичати кошти у ЦБ. Якщо ж ЦБ хоче уповільнити збільшення пропозиції грошей, він підвищуватиме облікову ставку.
4) операції на валютному ринку