17.Теорія психоаналізу з.Фройда та її відношення до лі-ри та мистецтва

Фройдизм. Це — надзвичайно популярний напрям світового літературознавства XX століття. Його фундатором є австрійський психіатр Зіґмунд Фройд (1856—1939 pp.), який у працях «Вступ до психоаналізу», «Тлумачення снів», «Я і Воно», «Тотем і табу» висунув ідею, сутність якої поля­гає в тому, що людина постійно перебуває під владою інстинктів, які впливають на все, в тому числі й на її творчу діяльність.В основі психоаналізу лежить теорія сублімації (явища культури створюються внаслідок витіснення сексуального бажання), що ґрунтується на тришаровій структурі людської психіки: супер-его (над-Я, моральний закон), его (Я, свідомість) та ід (Воно, індивідуальна підсвідомість).

18.Поняття мімезису у літературознавстві

Мімезис належить до одного з найдавніших і найвагоміших понять у літературі.

Мімезис був характерний для людської діяльності ще в передісторичних часах; абсолютність цього світогляду проявляється у Біблійній концепції створення людини.

На поч. свого існування у давньогрецькій естетичній думці слово «мімезис» отримало смислове навантаження. Його розглядають у двох тенденціях:

• відображення чи імітацію навколишнього світу у мистецьких творах;

• схильне до трактування поняття у мирному знанні, яке стосується ключової ролі мистецтва.

Та справу ми маємо не з довільним трактуванням поняття, а з певним його видозмінами на певних етапах історичного розвитку. Об*єкт наслідування і засоби змінювались, але принцип залишався незмінним.

Мистецтво могло копіювати, відображати, репрезентувати навколишню діяльність, у певних випадках воно натякало чи покладалося на цю дійсність. Мистецтво було пов*язане з поза мистецьким світом.

19.Стиль бароко в літературі, риси українського бароко

Бароко- літ. стиль, який був в Іспанії та Італії в сер.XVI-XVII ст. і поширився в Європу, де розвивався протягом XVI_XVIIIст. Термін запровадили класи цисти, які вбачали у ньому лише негативне. На поч. ХІХ ст.. починають говорити про бароко в літературі. У широкий обіг термін «бароко» німецький філософ Ф.Ніцше. Справжнє розповсюдження терміну розпочалося тоді, коли швейцарський філолог Генріх Бельфлін видав свою книгу у 1888р «Ренесанс і бароко».Культура бароко вбачає син тез двох літературних епох – середньовіччя і ренесанс. Спостерігається поворот до теоцентризму – основна увага Богу, релігійне забарвлення цієї культури, увага до античності, зацікавлення природою, як шлях до Бога, культ сильної людини.

Характерне трагічне світосприйняття і напруженість. Людина розглядається як піщинка у Всесвіті, приречена на страждання. Поєднуються християнські і язичницькі елементи, співіснує кумедне і блазнівське, жахливе і комічне. Твори важкі для тлумачень.

Літературне бароко в Україні є явищем ХVI-XVIIст. У ньому спостерігається значна перевага елементів духовних над світськими. Поступово розпочинається розповсюдження міфологічної тематики та елементів. Для цього періоду є характерними зміни у мові, Мова залишалася в певній мірі ще не унормованою. Мова змінюється залежно від жанру твору у навіть від його окремої частини.

Представники українського бароко:

• М.Смотрицький

• Ф.Прокопович

• М.Довгалевський

• І.Величковський