11.Основні функції літератури

Література є активним учасником історичного процесу і взаємодіє зі суспільним життям.

Основні функції:

• Естетична: визначальною є естетична функція,якаполягає у наданні задоволення від прочитання тексту

• Духовнотворча: поряд з естетичною виступає духовнотворча – художній твір має ще робити людину кращою.

• Ідеологічна: література також виконує ідеологічну функцію. Ідеологію розуміють як суспільну свідомість у певних поглядах. Вона постає основною для більшості допоміжних функцій. Будь-який твір як його автор чи читач є носієм ідеологічної системи.

• Гносеологічна: завдяки мистецькій інтуїції розширюється сфера пізнання у різних сферах. Художній твір передає інформацію про новий досвід або нове трактування старого.

• Освітня Розвиток наукової свідомості індивіда. ЙоганГейзін зазначав, що старогрецькі поети звертаються до народу як вчителі.

• Етична читач абстрагуючись від негативних героїв формує власний епос- власні переконання.

• Містична, трансцендентна в основі містичного характеру художнього твору міститься містичне почуття, яке Печорський трактує як гармонію єдності індивіда з абсолютом.

12.Палеографія - допоміжна галузь науки про літературу

Палеографія - вивчає датовані і недатовані, локалізовані і нелокалізовані пам’ятки давньої писемності певного народу, виявляє їхні особливості , час і місце створення, вивчає писемні знаки, особливість написання літер у різні періоди розвитку, вивчає почерки, художні прикраси, своєрідність паперу кожної доби .Завдяки їй стають доступними давні тексти; займається вивченням підробок і фальсифікацій.

13.Міфологічна школа в літературознавстві,її представники в Україні.

Фундаторами її були німецькі фольклористи Якоб Ґрімм (1785—1863 pp.) і Вільгельм Ірімм (1786—1859 pp.). Найповніше вчення німецьких філологів відображено в книзі Я. Грімма «Німецька міфо­логія» (1835 p.). Виходячи з філософських поглядів Шел-лінґа, брати Ґрімм вважали, що в основі літературних творів лежать міфи, які є узагальненням уявлень людей про навко­лишній світ. Поряд з людьми існує ще чимало інших істот — відьом, русалок, домовиків, фавнів тощо. Цей факт брати Грімм значно перебільшували, вбачаючи в цьому єдине джерело для розвитку художньої уяви.

Найбільшого розвитку в Україні ідеї міфологічної школи набули у теоретичних працях Миколи Костомарова (1817—1885). У своїх дослідженнях М. Костомаров торкнувся проблем міфологічної основи народних вірувань та обрядів. Вивчаючи давню слов´янську міфологію з її природно-релігійними культами, науковець шукав їх відгомону в усно-поетичних творах, крізь них розкривав духовний світогляд народу. Важливе місце він відводив зв´язку людини з довкіллям — а відтак — взаємозв´язку фізичного та духовного. М. Костомаров прийшов до висновку, що природа в народній творчості відіграє роль символів, і ця символіка є своєрідним продовженням природної релігії. Вчений досліджував символіку небесних світил та стихій, рослин, тварин та птахів, ілюструючи її значення численними прикладами з народної поезії.Послідовником та виразником цих ідей в українській науці став Олександр Потебня (1835—1891). У працях «О мифическомзначениинекоторыхобрядов и поверий», «О некоторых символах в славянскойнароднойпоэзии», «Слово и миф» та ін. вчений розвинув наукові спостереження М. Костомарова, долучивши до огляду релігійно-міфологічних елементів народних творів ґрунтовний лінгвістичний (зокрема етимологічний) аналіз власних імен, назв, реалій. Як і його західноєвропейські попередники, О. Потебня вдався до зіставного мовознавчого дослідження слів у слов´янських мовах, з пошуком їх коренів у неслов´янських системах індоєвропейської групи. Таким чином він переніс здобутки теорії братів Ґрімм та їх послідовників на слов´янський (зокрема український) ґрунт.

Неоціненним досягненням наукових пошуків О. Потебні є те, що він аналізує українські вірування, звичаї, обряди, жанри та тексти усної народної творчості на загальнослов´янському, загальноєвропейському тлі, але з урахуванням специфічного національного колориту.