41)Роль риторичних фігур у художньому творі

Риторичні фігури — це засоби художньої виразності мовлення, що являють собою мовні звороти, утворені шляхом своєрідного сполучення слів і синтаксичної побудови фрази чи речення. На відміну від узвичаєного даною мовою порядку слів вони підсилюють значеннєвий, емоційний чи ритмічний бік мовлення. Саме тому знання про риторичні фігури потрібні всім тим, хто цікавиться мовленням, хто працює зі словом, чия професійна діяльність пов'язана з ораторським мистецтвом.Діалогічність риторичних і словесних зворотів цілком умовна і слугує у творах художньої літератури меті індивідуалізації та емоційного увиразнення мовлення, привертання особливої уваги до певних аспектів зображуваного явища, в окремих випадках використовується з композиційною метою. Серед риторичних фігур виділяють фігури звертання, запитання, заперечення, оклику.Риторичним називається звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця. Риторичне питання — це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки.Інколи поставлене автором запитання мотивує подальше розгортання художнього викладу, яке розкриває ті чи інші, пов'язані з запитанням, смислові аспекти.А правда наша спить. Коли вона прокинеться? Риторичне заперечення — це заперечення, що має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника. Риторичний оклик — це вислів, що має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображу­ваного.

42)Силабічна система віршування

У силабічній системі віршування ритмічною одиницею є склад.У основу покладена рівно кількість складів у рядках(найчастіше 13,рідше 11).У силабічному вірші була цезура( ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини),рима,два постійні наголоси-перед цезурою і вкінці рядка на передостанньому складі.Ці компоненти створ у вірші стійкий ритм.Віршування у силабічних віршах переважно паралельне(жіноча рима),строфи зазвичай дворядкові.У багатьх творах тексти не діляться на строфи.Силабічне віршування притаманне поезії,яка базується на мові з постійним наголосом.Пост нагол характерний для франц,турец,сербської і інших мов.писали вірші такі Шевченко,Куліш,Українка,Франко...

43)Силабо-тонічна система віршування

-це чергування наголошених і ненагол складів.В українській поезії силабо-тонічне віршування з'явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим розміром, широко використовуваним Т. Шевченком. Складається воно з двоскладової (хорей — з наголосом на першому складі; ямб — на другому складі) та трискладової стоп (дактиль — з наголосом на першому складі, амфібрахій — на другому, анапест — на третьому складі); відповідно так називаються і віршові розміри. Характерна риса силабо-тонічного вірша — ритмоінтонаційна інерція завдяки схемі розподілу наголошених та ненаголошених складів, що дає можливість відповідно систематизувати ритмічний рух поетичного мовлення. Велике значення для ритмічного урізноманітнення такого вірша має також наявність пірихіїв або поява надсхемних наголосів.Для неї характерна рівночисленість складів і наголосів у рядку.Цей принцип запровадив у латин. поезію св. Августин.Він замінив довгі склади наголошеними,а короткі ненагол.Одиницею виміру ритму силабо-тонічного вірша є стопа.Стопа-це сполучення в певній позиції нагол. і ненагол. складів.характерна для України.