- •1. Практична функція макроекономіки. Об’єкт та предмет макроекономіки. Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки.
- •2. Сутність, принципи та основні категорії снр. Відмінності снр від балансу народного господарства.
- •3. Економічна сутність валового випуску та валового внутрішнього продукту. Методи їх розрахунку. Сутність дефлятора ввп та індексу споживчих цін, їх порівняння.
- •4. Показники ринку праці. Види безробіття. Втрати ввп від безробіття: закон Оукена, його математична формалізація, методи вимірювання «природного» безробіття.
- •5. Неокласична та кейнсіанська модель ринку праці.
- •6. Економічна сутність сукупного попиту. Цінові та нецінові чинники сукупного попиту. Графічна інтерпретація.
- •7. Економічна сутність сукупної пропозиції. Характеристика окремих відрізків сукупної пропозиції. Нецінові фактори впливу на сукупну пропозицію.
- •8. Модель «аd-as» як базова модель макроекономічної рівноваги: коротко- і довгострокова рівновага.
- •9. Механізм функціонування грошового ринку: грошові агрегати, пропозиція, попит, рівновага на грошовому ринку. Навести необхідні формули визначення попиту на гроші.
- •10. Експансія банківських депозитів. Депозитний та грошовий мультиплікатори. Сутність, цілі та методи монетарної політики.
- •11. Роль процентної ставки в економіці. Номінальна та реальна процентна ставка. Рівняння Фішера та ефект Фішера.
- •12. Сутність, показники та види інфляції. Економічні чинники та наслідки інфляції, графічна інтерпретація. Основні антиінфляційні заходи. Інфляція: сутність, види, методи вимірювання.
- •13. Очікувана інфляція в теорії адаптивних і раціональних очікувань.
- •14. Інфляція та безробіття. Економічна, графічна та математична інтерпретація кривої Філіпcа у короткостроковому періоді. Крива Філіпса у довгостроковому періоді.
- •16. Економічна нерівність. Крива Лоренца – графічна та економічна інтерпретація. Коефіцієнт Джинні та децільний коефіцієнт.
- •17. Кейнсіанська функція споживання в закритій приватній економіці: графічна та математична інтерпретація; сутність ефекту заощаджень. Недоходні фактори споживання та заощаджень.
- •18. Роль інвестицій в економіці. Фактори попиту на інвестиції, проста інвестиційна функція. Мультиплікативний вплив інвестицій на ввп.
- •20. Класичний та кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями.
- •21. Структура заощаджень. Трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою фінансових ринків та фінансових посередників.
- •22. Моделі макроекономічної рівноваги товарного ринку – “Витрати-випуск”, “Вилучення - ін’єкції”. Графічна інтерпретація та економічні пояснення.
- •23. Модель простого мультиплікатора витрат. Механізм мультиплікації автономних витрат. Ефект мультиплікатора.
- •24. Сутність, графічна інтерпретація та кількісне визначення рецесійного та інфляційного розривів.
- •25. Економічний цикл: сутність та структура. Характеристика фаз економічного циклу. Основні теорії економічного циклу.
- •26. Модель екон. Кругообігу з урахуванням держави. Функції держави. Вплив держави на екон. Рівновагу. Модель екон. Рівноваги “витрати-випуск” та “вилучення-ін’єкції”.
- •28. Державний бюджет: види бюджетного сальдо; концепції збалансування бюджету; джерела дефіцитного фінансування.
- •30. Платіжний баланс: структура, характеристика його основних розділів; рівняння платіжного балансу.
- •31. Сутність валютного курсу, способи котирування валюти. Номінальний та реальний курс валюти. Чинники попиту і пропозиції на валютному ринку. Етапи розвитку міжнародної валютної системи.
- •32. Вплив зовнішньої торгівлі на ввп: функція споживання у відкритій змішаній економіці; складний мультиплікатор витрат; фактори впливу на чистий експорт та зв'язок з валютним курсом.
- •Практична функція макроекономіки. Об’єкт та предмет макроекономіки. Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки.
20. Класичний та кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями.
Аксіомою є положення про те, що заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій. Тому аксіоматичним слід визнати і те, що між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S=I. Але для правильного розуміння цього положення потрібно враховувати, що заощадження є не чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов, в кожному окремому поточному періоді жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями не може бути. Вона проявляється лише за тривалий період. Іншими словами, рівновага між заощадженнями та інвестиціями є не абсолютним законом , а законом – тенденцією. Якщо рівновага між заощадженнями та інвестиціями об’єктивно обумовлена, то виникає питання, який механізм її забезпечує.
Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансову ринку завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження).
За класичною теорією заощадження та інвестиції є високо еластичними до процентної ставки. При цьому заощадження знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому на рис. крива заощаджень має додатний нахил. Що стосується інвестицій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива має від’ємний нахил .
Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями. На цьому рисунку інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж в класичному варіанті.
Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму урівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим на рис. крива заощаджень приймає вигляд вертикальної лінії.
Кейнс не вірив у те, що зміна процентної ставки здатна суттєво впливати на бажання людей змінювати обсяг заощаджень. На його думку вирішальний вплив на заощадження справляє доход в тій частині, в якій він в процесі розподілу формує наявний дохід. Проте не лише Кейнс, а й сучасні макроекономісти піддають сумніву позицію класиків щодо існування високої еластичності процентної ставки до заощаджень або заощаджень до процентної ставки .
До цього слід додати ще одну відмінність кейнсіанської теорії. Вона полягає в тому, що згідно з цією теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями може забезпечуватися в економіці, яка знаходиться в умовах неповної зайнятості.
21. Структура заощаджень. Трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою фінансових ринків та фінансових посередників.
Приватні заощадження — це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.
Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом – це та частина їх наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:
Заощадження домогосподарств = особистий наявний дохід – споживання
В умовах приватної закритої економіки наявний дохід домогосподарств дорівнює особистому доходу. За цих умов заощадження домогосподарств визначається як різниця між їхнім доходом і споживанням. Найбільш розповсюдженими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.
Стосовно підприємств слід розрізняти чисті та валові заощадження. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком та валовим прибутком підприємств. Прибуток відображає перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток – це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємство у спрощеній економіці:
Чисті заощадження підприємств = чистий прибуток – дивіденди
Валові заощадження = валовий прибуток –податок на прибуток - дивіденди або Валові заощадження = чисті заощадження +амортизація
Отже, заощаджують як домогосподарства так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їх потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їх заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їх потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого — заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це обумовлює як можливість так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи.
Я к видно з рис., фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогосподарств до підприємств складається із двох інститутів: фінансові ринки і фінансові посередники. Фінансові ринки — це ринки, головним чином, облігацій та акцій. До фінансових посередників відносяться банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.
Залучення підприємствами інвестицій, коштів через фінансові ринки — це пряме фінансування інвестицій яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. До головних інструментів прямого фінансування інвестицій відносяться облігації і акції. Облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власнику цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації полягає в тому, що її власник має право на одержання свого фіксованого доходу незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні.
І ншим способом прямого фінансування інвестицій є емісія акцій. До основних видів акцій відноситься звичайна акція. Вона являє собою вимогу акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі дивідендів. Тому при збільшенні прибутковості підприємства, доходи акціонерів (дивіденди) збільшуються.
Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домогосподарств і за їх рахунок надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств за допомогою їх прийняття на депозит; страхові компанії і пенсійні фонди — через отримання коштів на договірній основі; інвестиційні посередники — переважно шляхом продажу цінних паперів.