30. Платіжний баланс: структура, характеристика його основних розділів; рівняння платіжного балансу.

Всі результати зовнішньоекономічної діяльності країни відображаються в спеціальному статистичному документі — платіжному балансі. Він складається з двох розділів. Основним розділом є рахунок поточних операцій (СА), який поділяється на три підрозділи:

1) баланс товарів та послуг, що відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг;

2) доходи, що показують співвідношення між отриманими та сплаченими доходами в формі зарплати, дивідендів та відсотків;

3) поточні трансферти, що відображають співвідношення між отриманими та сплаченими пенсіями, грошовими переказами, дарунками та іншими трансфертами.

Другий розділ — рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок або скорочено — рахунок капітальних операцій (KA). Він відображає співвідношення між імпортом та експортом капіталу в формі капітальних трансфертів, нематеріальних активів, інвестицій та кредитів.

Крім двох розділів платіжний баланс включає також автономну статтю під назвою «Помилки та упущення» (ES). Вона відображає сальдо статистичних неточностей, які виникають під час ідентифікації зовнішньоекономічних операцій, викликаних часовими та вартісними розбіжностями між митною та банківською статистикою. Сальдо цієї статті дорівнює різниці між сальдо СА та KA. Рівновага платіжного балансу забезпечується на умовах, коли сальдо CA дорівнює сальдо KA з протилежним знаком з одночасним врахуванням сальдо статті «Помилки та упущення». Це можна виразити формулою: BP = CA + KA + ES.

Платіжний баланс завжди є рівноважним. Якщо створюються умови для порушення його рівноваги, то вона відновлюється через статтю «Резервні активи», яка входить до складу KA. Так, в умовах виникнення дефіциту платіжного балансу може мати місце таке співвідношення: -СА>КА+ES. Тоді з метою усунення дефіциту платіжного балансу сальдо KA додатньо збільшується за рахунок зменшення резервних активів, що по статті «Резервні активи» ві­дображається зі знаком «плюс». Це означає, що зміни в статті «Резервні активи» прирівнюються до операцій імпортного типу. Іншими словами, залучення коштів із резервних активів на покриття дефіциту платіжного балансу розцінюється як імпорт капіталу.

31. Сутність валютного курсу, способи котирування валюти. Номінальний та реальний курс валюти. Чинники попиту і пропозиції на валютному ринку. Етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Необхідним інструментом зовнішньоекономічної діяльності є валюта. Залежно від умов обміну та використання валюта буває конвертованою, частково конвертованою і неконвертованою.

Під терміном «валютний курс» передусім розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти, виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення валютного курсу називається валютним котируванням. Існує пряме та обернене котирування. Валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, на яке впливають три основних чинники:

• стан торговельних відносин країни з рештою світу,

• співвідношення між вітчизняною та світовою ставками процента,

• інфляція.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція ПКС, Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами.

Формування валютного курсу залежить від валютного режиму: плаваючий курс (змінюється переважно від впливом попиту і пропозиції на валютному ринку), фіксований курс (уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні).

Розрізняють номінальний і реальний курс валюти. Номінальний валютний курс відображує обмінну спроможність національної валюти, тобто пропорцію, в якій одна валюта обмінюється на іншу. Для визначення реального курсу номінальний курс коригується на співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін. Завдяки цьому реальний валютний курс відображує умови торгівлі, тобто пропорцію товарообміну. В процесі аналізу розрізняють двосторонній і багатосторонній валютні курси. Перший відображує вар-тість валюти через одну іноземну валюту, інший — через кілька іноземних валют.

Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму розвитку три етапи:

• система золотого стандарту (курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою),

• Бретон-Вудська валютна система (запроваджувався фіксований валютний курс до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту),

• Ямайська валютна система (замість золотофіксованих валютних курсів запроваджувалася система плаваючих валютних курсів).