28. Методика вивчення теми «Урок у контексті особистісно зорієнтованого навчання»

Аналіз наукових досліджень названих вище авторів, а також багатьох інших представників вітчизняної та зарубіжної педагогічної і психологічної науки дає нам можливість стверджувати що, особистісно орієнтоване навчання – це органічне поєднання навчання та індивідуально значимої діяльності людини, її життєвого досвіду. Особистісно орієнтоване навчання будується на прин- ципі варіативності, тобто визначеній різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір яких повинен здійснюватися педагогом з урахуванням цілі розвитку кожної дитини, її психологічної та педагогічної підтримки в пізнавальному процесі і скрутних життєвих обставинах. Необхідно, щоб кожен учень мав право вільно обирати навчальні предмети, рівень їх вивчення та способи діяльності. Зрозуміло, що організація особистісно орієнтованого навчання потребує переорієнтації: від спрямованості на запам’ятовування готових знань необ-хідно перейти до формування особис-тісних новоутворень, вміння творчо навчатись, опрацьовуючи наукові знан-ня і суспільний досвід стосовно до потреб практики.

Отже, педагогічна технологія в контексті особистісно орієнтованого навчання є авторською та принципово „неінваріантною”, оскільки передбачає власне довизначення особливостями конкретної навчальної ситуації.

На нашу думку, перспективи особистісно орієнтованого навчання полягають в тому, що його повсюдне впровадження в педагогічну практику дозволить змінити роль і місце освіти в

суспільстві, її соціальну значущість, характер, цілі і завдання, зміст і техно-логії і переосмислити саме поняття “освіта”, а також забезпечити гармонію людини з собою та з оточуючим світом.

29. Логічні основи вивчення процесу навчання.

Сучасне суспільство вимагає високої загальної успішності, масового формування творчих потенцій, підготовки до самоосвіти, гуманістичного виховання всіх учнів. Тому процес навчання повинен бути поставлений таким чином, щоб він досягав зазначених цілей, а його організатори повинні добре опанувати теоретичну концепцію реалізації функцій навчання.

Головна функція повноцінного процесу навчання полягає в тому щоб в оптимальні терміни молоде покоління найкраще оволоділо змістом соціального досвіду. Науково-технічна революція поставила перед школою проблеми: а) як навчити всіх, не збільшуючи часу навчання; б) як навчити безперервної самоосвіти. Педагогічний процес можна розглядати як спосіб організації педагогічних відносин, сутність якого полягає у цілеспрямованому відборі та використанні зовнішніх чинників розвитку учасників цього процесу.

Педагогічний процес — спеціально організована взаємодія учасників, що розвивається впродовж певного часу в межах певної виховної системи і спрямована на досягнення поставленої мети. Унаслідок такої взаємодії мають відбуватися позитивні перетворення особистісних властивостей та якостей як вихованців, так і вихователів.

Центром педагогічного процесу у вищих закладах освіти є інтелектуальна та емоційна взаємодія між викладачами і студентами, яка відрізняється від характеру взаємодії вчителя та учнів у школі. Відповідно структуру педагогічного процесу у ВНЗ можна подати в такий спосіб (за В.Я. Сквирським) Педагогічний процес у вищій школі перебуває у постійному русі, удосконалюючись та набуваючи розвитку. Головний напрям розвитку такого процесу — постійне підвищення активності, самостійності та свідомості студентів, збільшення в їх роботі частки самовиховання, самоосвіти, елементів наукового дослідження. Характер взаємовідносин викладачів і студентів визначається також загальними цілями діяльності викладачів (як "мотора" педагогічного процесу) у вищих закладах освіти, а саме:

1) організацією та керівництвом процесом оволодіння студентами професійними знаннями, уміннями та навичками за певною спеціальністю;

2)забезпеченням студентів інформацією, необхідною для досягнення першої цілі;

здійсненням навчального процесу в такий спосіб, щоб він сприяв максимально можливому розвитку загальних психічних здібностей, зокрема інтелектуальних;

вихованням кожного студента як високоморальної, творчої, активної та соціально зрілої особистості шляхом спрямування організації, керівництва та проведення навчального процесу у відповідному напрямі.

Отже, характер взаємовідносин становить взаємодію, спрямовану на ефективне здійснення зазначених вище цілей.