46.Революційні події в 1905-1907 рр. В Україні та їх вплив на розвиток українського народного руху.

9 січня 1905 року за наказом російського царя Миколи II гвардійські частини розстріляли мирну демонстрацію в Петербурзі. Звістка про це блискавично облетіла країну. День, який увійшов в історію як «кривава неділя», був початком першої російської революції. Могутня революційна хвиля охопила Україну. У революційній боротьбі взяли участь усі верстви населення: робітники, селяни, солдати, інтелігенція.

У ході боротьби із самодержавством робітники виявили неабияку політичну свідомість та організованість. Спочатку в Катеринославі, а потім у Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому виникли політичні організації робітничого класу — ради робітничих депутатів, що взяли на себе керівництво боротьбою трудящих як за економічні, так і за політичні права.

Улітку та восени 1905 року в Україні активно ширився профспілковий рух. Першою профспілковою організацією в Україні став комітет Південно-Західного відділення Всеросійської залізничної спілки в Києві. Загалом під час революції в Україні виникло близько 80 профспілок, які об'єднували десятки тисяч робітників.

Не чекаючи наказів адміністрації, ради та профспілки:

• встановлювали робітничий контроль за виробництвом;

• 8-годинний робочий день;

• знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях.

У жовтні 1905 року під час загальноросійського політичного страйку страйкувало 120 тис. робітників України. Незважаючи на вихід царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року, робітники низки міст України під впливом більшовиків підняли збройне повстання проти самодержавства. У грудні 1905 року відбулися збройні виступи трудящих Горлівки, Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва. Царські війська швидко розбили погано озброєні та зорганізовані робітничі дружини.

47. Перша світова війна та її наслідки для українського народу.

Перша світова війна (1914— 1918pp.) започаткувала один з найтрагічніших періодів в історії українського народу. Українські землі, особливо Галичина, в умовах війни перетворилися на арену жорстоких і кривавих битв. Понад 3,5 млн. українців у російській армії з одного боку й 250 тис. в австро-угорській з другого змушені були вбивати один одного, воюючи за інтереси чужих їм держав.

У ході запеклої Галицької битви, що тривала від 19 серпня до 4 жовтня 1914 року, австро-угорська армія була розгромлена. 9 червня 1915 року австро-німецька армія зайняла Львів, а в липні цього ж року звільнила від росіян усю Галичину й значну частину Волині.

У ході цієї наступальної операції в складі австрійської армії особливо відзначився створений на початку війни легіон Українських січових стрільців. Стрільці найбільше прославилися в запеклих боях за гору Маківка в Карпатах у квітні-травні 1915 року. Після їх успішного завершення австро-німецькі війська перейшли в наступ. Українські січові стрільці в їх складі в червні 1915 року увійшли до Галича й вивісили тут на знак перемоги жовто-синій прапор.

Ведення воєнних дій на території Галичини мало трагічні наслідки для українського населення цього регіону. Аналізуючи свої поразки на початку війни, австро-угорське командування охоче вірило заявам польської провінційної адміністрації, що причиною невдач австрійської армії стала «зрада українців», їх неприхована підтримка росіян. Унаслідок цих наклепницьких звинувачень була розгорнута кампанія страшного терору проти українського народу, а особливо проти москвофілів. Спочатку українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду, згодом тисячами гнали до Австрії, де кидали до концентраційних таборів.

За наказом царського уряду на окупованій російськими військами території були закриті всі українські культурні установи, періодичні видання, вводилося примусове обмеження на вживання української мови, робилися спроби запровадити в школах російську мову. Така відверта шовіністична політика царської окупаційної влади в Галичині шокувала навіть демократичну громадськість Росії. Відомий російський політик Павло Мілюков назвав її в Державній думі «європейським скандалом».