6. Роменець В. Історія психології ХХ століття. – Київ: Либідь, 1998. – 989 с.

7. Ждан а. История психологии: от античности к современности. Москва: Академический Проект, 2008. – 578 с.

8. Марцинковская Т. История психологии: Учеб. пособие. – 2001. – 544 с.

9. Шульц Д., Шульц С. История современных психологии. – С.Петербург: Евразия, 1998. – 528 с.

10. Ярошевский м.Г. История психологии. От античности до середины хх века. – м.: Академия, 1997. – 416 с.

Першоджерела:

6. Вертгеймер М. Продуктивное мышление. – Москва, 1987.

7. Вертгеймер М. О гештаттеории // История психологии ХХ век / Под ред П.Гальперина, А.Ждан. – Москва: Академический Проект, 2003. – C. 189 – 207.

8. Келлер В. Исследование интелекта человекоподобных обезьян. – Москва, 1930. -

9. Келлер В. Некоторые задачи гештальпсихологии // История психологии ХХ век / Под ред П.Гальперина, А.Ждан. – Москва: Академический Проект, 2003. – C. 214 – 235.

10. Левин К. Теория поля в социальных науках. – С.-Петербург, 2000.

11. Левин К. Типология и теория поля // История психологии ХХ век / Под ред П.Гальперина, А.Ждан. – Москва: Академический Проект, 2003. – C. 236 – 265.

Гештальпсихологія

При всіх перетвореннях, що понесла психологія, поняття про свідомість зберігало в основному колишні ознаки. Змінювалися погляди на його відношення до поведінки, неусвідомлюваних психічних явищах, соціальних впливів.

Нові бачення того, як свідомість організована, уперше, склалися з появою на науковій сцені школи, кредо якої виражалося понятті про "гештальт" (образ, цілісна форма, цілісна структура).

На противагу трактуванню свідомості утверджувався пріоритет цілісної структури, від загальної організація якої залежать її окремі компоненти.

Сама по собі думка про те, що ціле не зводиться до утворюючих його частинам, була дуже давньою. На неї можна було натрапити також у роботах деяких психологів-експериментаторів.

Вказувалося, зокрема, що та сама мелодія, що грають у різному ключі, сприймається як та ж сама, всупереч тому, що відчуття в цьому випадку різні. Отже, її звуковий образ являє собою особливу цілісність.

Важливі факти, що стосуються цілісності сприйняття, його нетотожність відчуттям, виходили з різних лабораторій.

Датський психолог Е.Рубін вивчив феномен "фігури і тла(фону)". Фігура об'єкта сприймається як замкнуте ціле, а тло простирається за.

За так званих "двоїстих зображеннях" у тому самому малюнку розрізняють або вазу, або два профілі. Ці і безліч аналогічних фактів говорили про цілісність сприйняття.

Ідея про те, що діє загальна закономірність, яка вимагає нового стилю психологічного мислення, об'єднала групу німецьких учених. У неї входили М.Вертгаймер, В.Келер, К.Коффка і К.Левін, що стали лідерами напрямку, що було названо гештальтпсихологією.

Гештальтпсихологія – напрям у психології головною метою було дослідження психіки з точки зору цілісних структур, - гештальтів.

Вважається, що історія гештальтпсихології починається з виходу роботи М.Вертгеймера «Експериментальні дослідження сприйняття руху» (1912).

Найбільш продуктивний період гештальтпсихології припадав на 20-ті роки. Об’єктом дослідження нового напряму стають сприйняття, мислення, потреби, афекти, воля, психічний розвиток.

В 1921 році М.Вертгаймер, В.Келер і К.Коффка засновують журнал «Психологічні дослідження» (Psichologiche forschung), де публікуються результати експериментальних досліджень цієї школи.

Важливе значення на вплив школи на світову психологію мали узагальнюючі статті М.Вертгаймера: «До вчення про гештальт» (1921), «Про гештальт-теорію» (1925), стаття К.Левіна «Наміри, воля і потреби» (1926), книга В.Келера «Гештальтпсихологія» і книга К.Коффки «Принципи гештальтпсихології» (1935).

Переїхавши в 1933 році до США гештальтпсихологічні дослідження не отримали більшого імпульсу до розвитку. Лише в 70-ті роки зростає інтерес до гештальтпсихології. В 1978 році створюється товариство «Гештальт-теорія і її застосування».

Гештальтпсихологія критикувала не тільки стару інтроспективну психологію, що була зайнята пошуком вихідних елементів свідомості, але і біхевіоризм. Критика біхевіоризму становить особливий інтерес.

Головний постулат гештальтпсихології проголошував те, що первинними даними, психології є цілісні структури - гештальти, які в принципі не виводяться з утворюючих їх компонентів. Властивості частин визначаються структурою, у яку вони входять.

Головним пояснювальним принципом гештальтпсихології обрано цілісне поєднання елементів психічного життя, яке не може бути зведене до суми окремих складових (гештальт).

Гештальтам властиві власні характеристики і закони:

• фігури і тла (залежність образа предмета (фігури) від його оточення, тла);

• транспозиції (реакція не на окремі подразники, а на їхнє співвідношення);

• прегнантності (тенденція кожного психологічного феномена прийняти більш визначену, виразну, завершену форму);

• константності (сталість образа речі за зміни умов її сприйняття);

• близькості (тенденція до об'єднання елементів, що суміжні у часі і просторі);

• замикання (тенденція до заповнення пробілів у фігурі, що сприймається);

• тяжіння частин до утворення симетричного цілого й ін.

У дослідженнях над тваринами гештальтисти показали, що, ігноруючи психічні образи - гештальти, не можна пояснити їхню рухову поведінку. Це показував, наприклад, феномен "транспозиції" (реакція не на окремі подразники, а на їхнє співвідношення).

У курей вироблялася дифференціровка двох відтінків сірого кольору. Спочатку вони вчилися клвати зерна, розкидані на сірому квадраті, відрізняючи його від чорного, що знаходився поруч. У контрольному досвіді той квадрат, що спочатку служив позитивним подразником, виявлявся поруч із квадратом ще більш світлим. Кури вибирали саме цей останній, а не той, на якому вони звикли клювати. Отже, вони реагували не на стимул, а на співвідношення стимулів (на "більш світле").

Широкий інтерес викликала робота В.Келера "Дослідження інтелекту в антропоїдів», що стала класичною. Одна з його піддослідних шимпанзе (В.Келер назвав її "Аристотелем серед мавп") справлявся з задачею діставання принади (банана) шляхом миттєвого схоплювання зв’язків між розкиданими предметами (ящика, палицями), оперуючи якими вона досягала цілі. У неї спостерігалося щось подібне "осяянню".

Критиці гештальтистів піддавалася і біхевіористська формула "спроб і помилок". На противагу їй у дослідах над людиноподібними^: мавпами виявилося, що вони здатні знайти вихід із проблемної ситуації не шляхом випадкових спроб, а миттєво вловивши зв’язки між речами.

Таке сприйняття зв’язків було названо "інсайтом" (осяянням). Воно виникає завдяки побудові нового гештальта, що не є результатом научіння і не може бути виведено з попереднього досвіду.

Вивчаючи мислення людини, гештальтпсихологи доводили, що розумові операції при вирішенні творчих задач підпорядковуються особливим принципам організації гештальта ("групування", "центрування" і ін.), а не правилам формальної логіки.

Отже, свідомість було представлено в гештальт-теорії як цілісність, що твориться динамікою пізнавальних (когнітивних) структур, що перетворяться за психологічними законами.

Основні теоретичні положення гештальтпсихології

В основі психологічних явищ лежать гештальти – цілісні, динамічні структури, які й мають бути предметом психології.

Властивості частин гештальта визначаються структурою, в котру вони входять.

Прояви гештальта у сприйнятті відображається в таких законах:

1. Фігури і тла (фону): а) зорове поле того, хто сприймає поділяється на фігуру і тло; б) сприйняття образу предмету (фігури) залежить від його оточення (тла).

2. Транспозиції: люди і тварини реагують не на окремі подразники, а на їх співвідношення (наприклад, у дослідах В.Келера курми підкладали зерна на сірий квадрат, а не на сусідній – чорний; після заміни квадратів на світло-сірий і сірий, кури шукали зерна на світло-сірому квадраті, а не на сірому).

3. Прегнантності, тобто тенденції кожного психологічного феномену набувають у сприйнятті більш просту, визначену, впорядковану, чітку і завершену форму.

4. Константності, тобто постійності образу предмета чи явища за зміни умов сприйняття (наприклад, ми впізнаємо знайому мелодію, незалежно від того, на якому інструменті вона виконується).

5. Близькості, тобто тенденції до об’єднання елементів, суміжних у часі й просторі (.. .. .. .. ..).

6. Ампліфікації чи замикання, тобто тенденції до заповнення проміжків у сприйнятої фігури і доповнення її до цілого.

7. Подібності, тобто об’єднання стимулів у структури за принципом подібності між собою.

Існують й інші закони, всього їх – близько 114. Закони

гештальтпсихології активно використовуються в маскуванні.

Помилка психології, на думку гештальтпсихологів, у тому, що

вона розчленувала структуру психіки на елементи, позбавивши її цим суттєвих властивостей:

• первісне сприйняття є цілісним, а аналіз – лише його наслідок;

• властивості цілого не можуть бути виведені з властивостей окремих частин і їх об’єднань, а те, що відбувається з якоюсь частиною цілого, визначається внутрішніми законами структури цілого;

• необхідно вивчати реакції й відчуття людини такими, якими вони є в дійсності, тобто не піддані аналізу і зберігаючим свою цілісність (що бачу, те і говорю);

• психічні і нейропсихічні явища за принципом ізоморфізму чи відповідності (наприклад, як географічна карта відповідає місцевості);

Останнє положення говорить про те, що гештальтпсихологія

виходить з принципу паралелізму в розумінні співвідношення психіки і мозку.

Таким чином, гештальтпсихологія внесла вклад у розвиток концепції цілісності в психології, в психологію сприйняття, мотивації, розвитку, гештальт-терапії.

Дослідження процесів пізнання –

М. Вертгеймер, К.Коффка, В.Келер

Макс Вертгеймер (1880-1943) - німецький і американський психолог, учень К.Штумфа і О Кюльпе, один із засновників гештальтпсихології.

М.Вертгеймер досліджував зорове сприйняття, на основі якого виділив особливості, які вважав законами гештальту. Утверджував принцип цілісності, як основний принцип формування психіки.

Основні постулати гештальтпсихології М.Вертгеймер сформульовав у статті "Дослідження, що відносяться до вчення про гештальт" (1923) та в книзі "Продуктивне мислення" (1945).

На основі результатів дослідження уявного руху М.Вертгеймер критикував теорію сприймання, яка існувала в асоціативній психології і пояснювала властивості цілого, виходячи з властивостей складових елементів.

Експериментально (на прикладі фі-феномену) М.Вертгеймер довів, що свідомість утворена із цілісних елементів (гештальтів), які є первісними і не розкладаються на простіші сенсорні елементи. Гештальт-образи мають свої особливі характеристики і підпорядковані іншим законам, відмінним від законів відчуття.

М.Вертгеймер вважав, що властивості частин визначаються структурою, з якої вони штучно виокремлюються. Особливого значення надавав прегнантності як тенденції сприйманого образу набувати закінчену і цілісну найпростішу форму.

Узагальнив і об’єднав свої погляди у «законі точності», який охоплював такі явища, як близькість, схожість, замикання і симетрія. За М.Вертгеймером, ці явища сприймаються переважно тому, що свідомість нав’язує відчуттям певні організаційні принципи.

У книзі «Продуктивне мислення» М. Вертгеймер процес вирішення задач описує як процес вияснювання функціонального значення окремих частин у структурі проблемної ситуації.

М.Вертгеймер дійшов висновку про непродуктивність не тільки асоціаністичного, але і формально-логічного підходу до мислення. Від цих підходів скривається продуктивний, творчий характер мислення, що виражається в «перецентровуванні» вихідного матеріалу, його реорганізації в динамічне ціле.

Введення термінів реорганізація, групування, центрування дозволяло описувати реальні моменти інтелектуальної роботи, підкреслюючи її специфічну психологічну сторону, що відрізнялася від логічної.

В аналізі проблемної ситуації і способів їх вирішення М.Вертгеймер виділив декілька основних типів процесу мислення: