66. Фінансова стратегія та фінансова тактика: їх сутність, завдання і взаємозв’язок.

67. Що слід розуміти під державною фінансовою політикою?

Метою державної фінансової політики є забезпечення істотного підвищення рівня життя громадян нашої країни.

Державна фінансова політика спрямовується на виконання цілого комплексу завдань. У першу чергу, це забезпечення економічного зростання, що відображається в динаміці показників приросту ВВП. Втім, досягнення високих темпів ВВП уряд не розглядає як кінцеву мету. Не менш важливим є раціональне використання досягнутих результатів. Збільшен­ня доходів. як наслідок забезпечення високого приросту ВВП, має спрямовува­тись на зміцнення фінансового потенціалу вітчизняного бізнесу, підвищення йо­го конкурентоспроможності та ефективності, забезпечення зростання оплати праці зайнятих. Причому такі результати повинні сприяти нарощуванню доходів державного та місцевих бюджетів, що дасть змогу забезпечити соціальні випла­ти з боку органів державного управління в розширених обсягах

68. Дискреційна та недискреційна фінансова політика: сутнісна характеристика.

За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:       Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:

- соціальні програми; -державні закупки; -державні інвестиції; -зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу; -громадські роботи, що пов'язані з видатками; - управління податковим тягарем.       Під нєдискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд - важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні: -соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю; - благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування; -програми економічної допомоги; -ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);-інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

69. Фіскальна і монетарна політика, їх взаємозв’язок і суперечності.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Координує фіскальну політику Міністерство Фінансів.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення Центральний банк.

Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування. Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики.