77. Завдання і сфери діяльності європейських фінансових інституцій (Євр

Європейський  центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків, який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам. Діяльність  ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім  брак примусу в покриванні їхніх  внутрішніх і зовнішніх боргів. Найвищий  орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць.

  Європейський  інвестиційний банк (ЄІБ) — державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Мета надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав.  Керівні органи Європейського інвестиційного банку  — Рада керуючих, Директорат і Правління. Рада кер=чих визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Місцезнаходження Європейського інвестиційного банку — Люксембург.

  Європейський  банк реконструкції  та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до  Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку.  ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% - у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій. 

77. Валютний курс: історія становлення, сутність, методи його встановлення.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Створення міжнародних валютних систем має свою історію. Її початком слід уважати утворення валютних блоків. Утворення валютних блоків відбулось на початку 30-х pp. XX ст. Одним із перших (у 1931 р.) виник стерлінговий блок, який очолила Великобританія. У 1933 р. виник доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада і країни Латинської Америки. Особливе місце займав валютний блок, який отримав назву «золотого блоку». Він виник у 1933 р. в складі Франції, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії і приєднаних до них дещо пізніше Італії та Польщі. Особливістю цього блоку було те, що в його межах було зроблено спробу зберегти золотомонетний стандарт. На базі цих блоків у кінці 1930-х pp. склались валютні зони. Новим етапом у розвитку міжнародних валютних відносин стало підписання в 1944 р. значною кількістю країн валютної угоди, яка отримала назву Бреттон-Вудської.

Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету, або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Основним поняттям, створеним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, для формулювання якого зазвичай привертають так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.