12. Суть, види і наслідки безробіття. Закон Оукена.

Безробіття – циклічне явище на ринку праці, що виражаються в перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Причини безробіття:

1)Неокласична теорія: небажання працівників поступатися доходам, відмова працювати за меншу платню.

2) Зайнятість залежить від сукупної пропозиції, схильності до споживання й обсягів інвестицій.

3) Результат накопичення капіталу, коли потреба в праці збільшується повільніше,ніж у машинах.

Види:

Природне:

1)Структурне – результат невідповідності структури попиту та пропозиції на ринку праці за спеціальностями або територіально.

2) Фрикційне – короткочасна незайнятість, пов*язана з об*єктивно необхідним рухом робочої сили ( зміна місця проживання, банкрутство організації, пошук місця роботи випускником ВНЗ)

Вимушене:

1) Циклічне - пов*язане з економічним циклом, виникаючи за умов спаду й депресії, усувається за умов пожвавлення та підйому.

2) Приховане – «несправжня зайнятість» ( нераціональна зайнятість), наприклад, коли роботу однієї людини виконують 2, тому за раціональної організації праці один працівник стає безробітним.

Наслідки безробіття:

Безробіття завдає державі значних економічних збитків. Згідно з оцінками експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати майже 2% обсягів річної продукції. За результатами дослідження працівник навіть після 3 місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків.

В Україні наприкінці 2000 р. налічувалося майже 2 млн офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття ( вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становило до 40% сукупної робочої сили.

1) економ. наслідки : втрата ресурсів і ріст податків

2) соціальні наслідки: а) знижується життєвий рівень людей; б) пригнічення морального стану безробітних; в) втрата кваліфікації.

Закон Оукена : в ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1% відставання обсягу ВНП становить 2,5%.

13. Якими показниками вимірюється ефективність суспільного виробництва

Ефективність суспільного виробництва – найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка виражає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці (у найбільш загальній формі – витрати).

В масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного за певний період часу національного доходу до витрат суспільної праці, у масштабі галузі, об єднання, підприємства – відношенням величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній із цих ланок народного господарства.

Для порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва у різних країнах використовується показник виробництва національного доходу на душу населення. Із зростанням інтенсивності результати суспільного виробництва з урахуванням їх якості збільшуються швидше, ніж витрати. При цьому виготовлені товари та послуги повинні відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту населення. Ефективність суспільного виробництва у динаміці означає ефективність суспільного відтворення.

Ефективність суспільного виробництва – складна і багатопланова категорія, її окремі аспекти вимірюють за допомогою конкретніших показників. Для цього отриманий результат (національний доход, або кінцевий продукт) зіставляють з окремими факторами процесу виробництва. Так, продуктивність праці визначають як співвідношення продукту (П) до кількості зайнятих у його виробництві за певний час П/Р обернений показник – трудомісткість – за формулою Р/П. Відношення продукту до засобів праці (основних виробничих фондів) – фондовіддача (П/Ф), оберненим показником є фондомісткість продукції Відношення продукту до предметів пращ визначає матеріаловіддачу (П/М), обернений показник – матеріаломісткість продукції (М/П). Названі величини (продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача) – основні показники ефективності виробництва. З її збільшенням зростають продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача, поліпшується якість продукції. Водночас у практиці іноді спостерігається різноспрямований рух цих показників. Так, підвищення якості продукції може супроводжуватися використанням дорожчих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або зростанням фондомісткості). Тому для всебічного вимірювання ефективності застосовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників: Ен=Чп/П+М+кФ, де Ен – ефективність виробництва, Чп – чистий продукт з урахуванням його складу й якості, П – витрати живої праці, М – кількість витрачених матеріалів, Ф – витрати засобів праці (основних виробничих фондів), к – коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити витрати і вкладення.

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне й ефективне використання лише якогось одного фактора виробництва (наприклад, робочої сили). Слід враховувати всі інші виробничі фактори (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), їх раціональну взаємодію, що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність необхідно зіставляти з соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає здійснення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики тощо) яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і не породжувала бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави – з іншого. Оскільки кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення потреб окремого індивіда, трудових колективів, соціальних верств тощо і сукупних потреб суспільства, то ефективність суспільного виробництва слід розглядати як соціально-економічну ефективність.