7. Мовне законодавство в Україні

Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.

Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.

Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).

Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

8. Статус української мови як державної

Державна мова – це офіційна мова державних установ, мова освіти й культури, науки, телебачення, радіомовлення. Це мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. Статус державної в Україні має з 1989 р. («Закон про мови в УРСР») українська мова, бо вона є мовою корінної нації й рідною для більшості населення України. Державний статус української мови закріплено в Конституції України (Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України). Україна також дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Саме державна мова є важливим чинником консолідації нації, єдності держави. Отже, державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.

9. Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.

Сучасна українська літературна мова є мовою державного функціонування, мовою спілкування людей у різних сферах їхньої діяльності, мовою художньої літератури і мистецтва, науки й освіти, преси, радіо, кіно, телебачення і т.ін. Отже, вона обслуговує всі сфери суспільної діяльності народу, його культурне життя. Українська літературна мова функціонує у двох формах: писемній і усній.

В усній формі літературної мови, яка в основному обслуговує побутові й виробничі потреби суспільства, переважає лексика побутового й виробничого характеру, використовуються розмовні, експресивні, короткі прості, особливо неповні речення, бо в усному спілкуванні висловлена думка часто зрозуміла з півслова і сказане може бути доповнене інтонацією, мімікою, жестами.

У писемній формі літературної мови, яка розрахована на спілкування з необмеженою кількістю людей і не може користуватися додатковими засобами, вживаються прості й переважно складні речення, наявність яких зумовлена потребою повно і точно оформити складну думку, різноманітні обставини й означальні звороти, вставні слова і речення, більш ретельним є добір лексичних засобів.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрізняють такі види мовних норм:

1. орфоепічні норми (вимова);

Наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);

Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

3.лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4.словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5.морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6.синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7.стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8.орфографічні норми (написання слів);

9.пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).