![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства
- •Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •Українська літературна мова і мова професійного спрямування
- •Специфіка мови професійного спілкування
- •Комунікативні якості професійної мови
- •Складники системи національної мови
- •Мовне законодавство в Україні
- •Статус української мови як державної
- •Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови
- •11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •15.Функціональні різновиди літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •13.Давня література й початки формування літературної мови.
- •14.Усна й писемна форми української літературної мови.
- •15. Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •16.Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова.
- •17. Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста
- •19.Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •20. І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •21.Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.
- •23.Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка.
- •24.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця
- •25.Принципи українського правопису
- •26.Науковий стиль сучасної української літературної мови. Історія становлення мови економічної науки в Україні.
- •27 Писемні форми репрезентації наукової інформації(рецензія,тези)
- •29.Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика.
- •30.Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •Складові частини документа Інформаційна складова
- •Матеріальна складова
- •31.Поняття “термін”, „термінологія”, “терміносистема”. Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •33 Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у наукових текстах.
- •34. Види антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.
- •Антонімія
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •37. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові та в економічній термінології.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів. Їхня роль в усній і писемній науковій та офіційно-діловій мові.
- •40. Поняття «граматична норма». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
- •42. Синтаксична норма в наукових і ділових текстах. Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченняхнаукового та ділового стилю.
- •44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового та ділового стилів.
- •45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела,оформлення бібліографічного опису.
- •46.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •47. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності української мови.
- •49. Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум).
- •50. Специфіка публічної монологічної мови.
- •51. Специфіка публічної діалогічної мови.
- •55. Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової та мовної інформації.
- •56. Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.
18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста
Художній стиль.
Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Основні ознаки:найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність, поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження, зображуваність; конкретно-чуттєве живописання дійсності.
Основні мовні засоби: наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);запровадження авторських новаторів, поширене вживання дієслівних форм: родових ,особових, наказовому способі;широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики; повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість).
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі: епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела,нарис);б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія.);в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);г)комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
19.Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
Ставлення до рідної мови - свідчення національної свідомості. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У ст. 10 Конституції України записано: «Державною в Україні є українська мова». Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньо наддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі. Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком перші частини "Енеїди" І.П. Котляревського. І.П.Котляревського вважають зачинателем нової української літературної мови.Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу українську мову. Котляревський (К) є одним із фундаторів нової укр. літ-ри, а його «Енеїда» - найвидатнішим досягненням укр. поезії того періоду і початкомнац відродження українців. Новаторство К виявилося перш за все у нац забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового прочитання поеми. К вдалося не просто відтворити життя українців того часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з давніми традиціями укр. віршування. «Енеїда» К є новим етапом розвитку укр. силабо-тонічного віршування. Отже «Енеїда» є новим, самобутнім літ. Явищем, що було суголосним новій історичний добі, сприяло пробудженню нац свідомості в освічених верствах укр. громадянства. Це перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. К є зачинателем нової укр. літ-ри новою мовою – живою народною, що стала знаменною сторінкою в історії укр. літ-ри.
Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи подальшого розвитку. Тематика і проблематика поезії Ш наскрізь національна. Новаторською і оригінальною є історіософія Ш, що поєднувала особистісне і народне у поглядах на минуле Укр., яку поет обов’язково включав у загальноєвроп істор контекст. Своєрідною є форма шевченк вірша, поет відмовляється від традицій наслідування рос вірша, пов’язуючи авторську віршову ритміку з народним розміром, оригінальним є використання неповної, неточної рими, внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу. Романтизм виявився у використанні жанру байронічної поеми (поеми «вільної форми»), де до вірша приєднується проза і наявне формальне вираження авторських почувань і думок («Катерина», «Гайдамаки»).З творів Кобзаря світ довідується про основні дух цінності нашого народу: мову, звичаї, побут, культуру. Ш синтезує мистецький досвід минулих поколінь одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного розвитку українців як нації, з геніально простотою розв’язуючи «вічні» проблеми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова. Ш – основоположник нової укр. літ мови. Мова його творів багата на поетичні паралелізми, антитези та інші худ засоби; відзначена високою афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови».
Літературна мова - це унормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники. Граматична — це вибір правильних словоформ, а також правні побудови речень та словосполучень, орфоепічна й акцентна - це правила вимови і наголосу. Літературна мова має дві форми вживання: