- •Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства
- •Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •Українська літературна мова і мова професійного спрямування
- •Специфіка мови професійного спілкування
- •Комунікативні якості професійної мови
- •Складники системи національної мови
- •Мовне законодавство в Україні
- •Статус української мови як державної
- •Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови
- •11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •15.Функціональні різновиди літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •13.Давня література й початки формування літературної мови.
- •14.Усна й писемна форми української літературної мови.
- •15. Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •16.Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова.
- •17. Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста
- •19.Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •20. І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •21.Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.
- •23.Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка.
- •24.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця
- •25.Принципи українського правопису
- •26.Науковий стиль сучасної української літературної мови. Історія становлення мови економічної науки в Україні.
- •27 Писемні форми репрезентації наукової інформації(рецензія,тези)
- •29.Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика.
- •30.Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •Складові частини документа Інформаційна складова
- •Матеріальна складова
- •31.Поняття “термін”, „термінологія”, “терміносистема”. Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •33 Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у наукових текстах.
- •34. Види антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.
- •Антонімія
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •37. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові та в економічній термінології.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів. Їхня роль в усній і писемній науковій та офіційно-діловій мові.
- •40. Поняття «граматична норма». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
- •42. Синтаксична норма в наукових і ділових текстах. Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченняхнаукового та ділового стилю.
- •44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового та ділового стилів.
- •45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела,оформлення бібліографічного опису.
- •46.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •47. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності української мови.
- •49. Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум).
- •50. Специфіка публічної монологічної мови.
- •51. Специфіка публічної діалогічної мови.
- •55. Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової та мовної інформації.
- •56. Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.
24.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця
Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки (літер, які передають звуки), орфографії (правил написання слів) і пунктуації (правил уживання розділових знаків).
Формування правопису кожної мови безпосередньо залежить від ставлення держави до цього процесу. Тривала бездержавність української нації зумовила те, що становлення нашого правопису, особливо орфографії і пунктуації, було великою мірою стихійним. Так, протягом XIX ст. було створено близько 50 правописних систем - більш чи менш поширених, часом індивідуальних.
Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови на письмі. Орфографія, як і орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей. Вона визначає письмові норми укр літ мови, єдині і обов”язкові для всіх, хто цією мовою користується. Єдина орфографія полегшує спілкування, сприяє піднесенню мовленнєвої культури мовців.
Орфографія- невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що написання слів має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм написання слів. Отже, норми правильного написання слів обов”язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її письмовій формі.
Орфографія має практичне значення для всіх, оскі;ьки вивчення правил написання слів є одним з основних компонентів форму2ання мовної компетенції фахівця, а також сприяє подоланню помилок в написанні слів.
До орфографічних норм належить:
1.Написання складних слів(написання іменників разом або через дефіс)
Разом пишуться складні іменники, утворені за допомогою сполучних
голосних (е, є, о) або без них з двох чи кількох основ, напр.: жиробанк,
ціноутворення; з першими частинами пів-, напів-, напр.: півгодини,
напівприбутковий; усі складноскорочені слова та слова зі складовими
частинами екстра-, макро-, мета-, мікро-, мілі-, моно-, мульти-,
псевдо-, соціо-, стерео-, супер-, фоно-, -граф, -графія, -логія.
Через дефіс пишуться складні іменники, що означають близькі або
протилежні за змістом поняття, напр.: купівля-продаж; професію,
спеціальність, учений ступінь; складні одиниці виміру, напр.:
людино-день, кіловат-година; терміни, в яких одне слово є родовою
назвою, а інше – видовою, напр.: банк-кореспондент; іменники з першою частиною пів-, яка стоїть перед власною назвою, напр.:
пів-Києва, пів-Європи та інші слова.
2.Написання складних прикметників(разом або через дефіс)
Разом пишуться складні прикметники, утворені від складних іменників, що
пишуться разом, напр.:інтервалютний; утворені від словосполучень з підрядним зв’язком між словами, напр.: авансодержатель;прикметники-терміни, напр.:
самоокупний, конкурентоспроможний й інші.
Через дефіс пишуться складні прикметники, утворені від складних
іменників, які пишуться через дефіс, напр.: віце-президентськи; між частинами яких встановлюється сурядний зв’язок,напр.: грошовокредитний,адміністративно-господарський; перша частина яких закінчується на -ико, -іко, напр.: історико-культурний,механіко-математичний; прикметники з першими частинами військово-,воєнно-, напр.: військово-морський, воєнно-стратегічний, але
військовозобов’язаний, військовополонений та інші.
3.Написання складних числівників
Складні числівники передаються на письмі разом, окремо і через дефіс.
Разом пишуться кількісні числівники, порядкові й подібні до них
прикметники з останніми компонентами -сотий, -тисячний, -мільйонний; Окремо
пишуться складені кількісні, порядкові та числівники, до складу яких
входить вираз з половиною й под., напр.: двісті тридцять сім.
4.Написання складних займенників
Заперечні займенники пишуться з частками ні, ані разом або окремо. Неозначені займенники з компонентами аби-, де-, -сь пишуться разом, а з частками будь-, -будь,-небудь, казна-, хтозна- й под. – через дефіс, якщо між ними і займенниками немає прийменників, напр.: абищо, деякого, чогось,
хтозна-який, але аби про що, будь у кого, казна з ким.
5. Складні прислівники пишуться разом, окремо і через дефіс.
Разом передаються прислівники, утворені з кількох основ, напр.: ввечері,
втроє, мимоволі; сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-,
що-, як- з будь-якою частиною мови, напр.: абикуди, деколи. Окремо
пишуться прислівникові утворення іменників з прийменниками без, в, до,
з, на, під, по, напр.: без відриву; прислівникові конструкції, у яких основи розділені прийменниками, напр.: раз у раз; сполучення іменника у Н.в. з іменником в О.в., напр.: кінець-кінцем. Через дефіс пишуться прислівники, в яких повторювані слова розділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками,напр.: всього-на-всього, де-не-де, але сам на сам; прислівники, утворені за допомогою префікса по- і суфіксів -и, -ому,-єму, -е, напр.: по-нашому, по-моєму.
5.Написання частки не
6.Написання сполучників
7.Правопис географічних назв
8.Написання слів іншомовного походження