34. Види антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.

Пароніми - це слова, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки -ся (абонент — абонемент, афект — ефект, адрес — адреса, професійний — професіональний, континент - контингент, особистий — особовий, громадський — громадянський).

Паронімічними відношеннями поєднується пара слів, значно рідше -три або більше. За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп:

1) синонімічні (важкий - тяжкий, привабливий - принадливий,);

2) антонімічні (прогрес -регрес, адресат - адресант);

3) що мають семантичну близькість (вирізнятися -атрати, зумовлювати - обумовлювати).

Явище паронімії - досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина, відчуваючи її, перевіряє себе за словником (оснований -той, що базується на чомусь, заснований - створений, розпочатий; дипломант — переможець конкурсу, дипломник — автор дипломної роботи, дипломат — уповноважений колективу чи держави).

В офіційно-діловому стилі мови досить часто вживаються пароніми.  

Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т.п. Іноді такі засоби можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні засоби необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.

Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, "інтелектуального" викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до фактів і подій, про які він доповідає. Прагнення до обмеженого використання авторського "я" - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.

Омонімія

Слова, різні за значенням, як правило, і не тотожні за звуковим складом (село, малювати, спільний). Але в мові є частина слів, які звучать однаково, проте мають різні лексичні значення.

Омоніми - слова, однакові за звуковим складом, але різні за значенням, наприклад, бал - танцювальний вечір, бал - одиниця виміру.

лексичні омоніми - це слова, тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах: коса - заплетене довге волосся; коса - сільськогосподарське знаряддя; коса - вузька смуга суходолу в морі, в озері, на річці.

граматичні омоніми (омоформи) - це слова, що збігаються за звучанням і написанням лише в окремих граматичних формах: коса - іменник; коса (лінія) - прикметник ж. р.

фонетичні омоніми (омофони) - це слова, що збігаються тільки за звучанням, а пишуться неоднаково: мріяти, мрія ти.

Омографи - це слова, що збігаються за написанням, але розрізняються за значенням и наголосом: заўмок і замоўк, плаўчу и плачуў.

Омонімію слід відрізняти від багатозначності. Слова-омоніми в українській мові нічого спільного у значенні між собою не мають (склад - приміщення, склад - фонетична одиниця мови), а багатозначні слова пов'язані між собою значенням, одне з яких є прямим. Слова-омоніми утворюють різні синонімічні ряди чи пари (мукаў - борошно, муўка - страждання), а багатозначні слова в своїй основі спільні за значенням (семантикою), у тлумачних словниках багатозначні слова знаходяться в одній словниковій статті, а омоніми подаються в різних словникових статтях.

В офіційно-діловому стилі мови омоніми не вико­ристовуються, бо вони ускладнюють спілкування.