- •1. Предмет трудового права: індивідуальні та колективні трудові відносини
- •2. Поняття трудового права як галузі права. Відмежування трудового права від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного права, права соціального забезпечення, цивільного процесу).
- •3. Поняття та особливості методу трудового права в умовах переходу до ринкових відносин.
- •4. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин.
- •5. Система трудового права як галузі права.
- •6. Джерела трудового права: поняття, особливості, види.
- •7. Загальна характеристика основних принципів трудового права.
- •8. Основоположні принципи і права у сфері праці (Декларація моп про основоположні принципи і права у сфері праці від 18 червня 1998 р.).
- •9. Поняття і класифікація суб'єктів трудового права.
- •10. Система трудових прав працівників.
- •11. Система трудових прав роботодавців.
- •2. Майнові:
- •12. Трудове законодавство: поняття, структура, сфера дії.
- •13. Поняття і джерела міжнародно-правового регулювання праці.
- •14. Міжнародна організація праці, її структура, основні напрями діяльності.
- •15. Поняття, форми та державні гарантії (загальні й додаткові) зайнятості населення.
- •16. Державна служба зайнятості: структура, обов'язки й права.
- •17. Правовий статус безробітного.
- •18. Поняття та особливості індивідуальних трудових правовідносин, їх структура.
- •19. Підстави виникнення, зміни та припинення індивідуальних трудових правовідносин.
- •20. Трудова правосуб'єктність працівників: виникнення, зміст, випадки обмеження.
- •21. Трудові права іноземців в Україні.
- •22. Ознаки трудової правосуб'єктності роботодавця.
- •2. Майнові:
- •23. Поняття трудового договору, його відмінність від суміжних цивільно-правових договорів, пов'язаних з працею (підряду, доручення, авторського та ін.).
- •24. Зміст і форма трудового договору.
- •25. Загальний порядок укладення трудового договору, його оформлення.
- •26. Випробування при прийнятті на роботу.
- •27. Контракт як особливий вид трудового договору.
- •28. Суміщення професій (посад) та його значення.
- •29. Трудовий договір про роботу за сумісництвом.
- •30. Нетипові трудові договори
- •31. Поняття та види переведень на іншу роботу.
- •32. Переміщення на інше робоче місце, його відмінності від переведення.
- •33. Зміна істотних умов праці та її правові наслідки.
- •34. Атестація працівників та її значення.
- •35. Поняття і випадки відсторонення від роботи.
- •36. Класифікація підстав припинення трудового договору.
- •36. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
- •38. Загальні й додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
- •1. Угода сторін
- •2. Закінчення строку
- •3. Призов або вступ працівника на військову службу
- •5. Переведення працівника на інше підприємство або перехід на виборну посаду
- •6. Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці
- •7. Набрання законної сили вироком суду, що виключає можливість продовження даної роботи
- •8. Підстави, передбачені контрактом
- •2. Винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу
- •3. Вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи
- •39. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
- •40. Порядок оформлення звільнення працівників і здійснення розрахунків з ними. Вихідна допомога.
- •41. Поняття і види робочого часу.
- •42. Режим робочого часу та його види. Ненормований робочий день як особливий режим робочого часу.
- •43. Поняття надурочних робіт і порядок їх застосування
- •44. Поняття і види часу відпочинку.
- •45. Види відпусток за Законом України «Про відпустки».
- •1. Щорічні відпустки
- •2. Відпустки у зв'язку з навчанням
- •3. Творчі відпустки
- •4. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях
- •5. Соціальні відпустки
- •6. Відпустки без збереження заробітної плати
- •46. Щорічна відпустка і порядок її надання.
- •47. Види щорічних додаткових відпусток і порядок їх надання.
- •48. Поняття і значення нормування праці. Види норм праці.
- •49. Правове визначення поняття заробітної плати та її структура
- •50. Сфери регулювання заробітної плати, їх співвідношення.
- •51. Мінімальна заробітна плата та умови визначення її розміру.
- •52. Тарифна система та її елементи.
- •53. Системи заробітної плати.
- •54. Порядок обчислення середньої заробітної плати.
- •55. Поняття і види гарантійних виплат і доплат
- •56. Поняття і види компенсаційних виплат.
- •57. Поняття і засоби забезпечення дисципліни праці.
- •58. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку.
- •59. Заохочення за успіхи в роботі: поняття, підстави, види, порядок застосування.
- •60. Поняття та види дисциплінарної відповідальності працівників.
- •61. Дисциплінарні стягнення, порядок їх застосування, оскарження і зняття.
- •62. Поняття і правова природа матеріальної відповідальності сторін трудового договору, її відмінність від цивільно-правової відповідальності.
- •63. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну майну роботодавця
- •64. Види матеріальної відповідальності працівників.
- •65. Визначення розміру шкоди, заподіяної працівником, і порядок її відшкодування.
- •66. Матеріальна відповідальність роботодавця за порушення права працівника на працю.
- •67. Матеріальна відповідальність роботодавця в трудових правовідносинах: підстава, умови, розміри.
- •68. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я на виробництві.
- •69. Відшкодування роботодавцем моральної шкоди у трудових правовідносинах.
- •70. Поняття охорони здоров'я на виробництві, її правове забезпечення.
- •71. Організація охорони здоров'я працівників на підприємстві.
- •72. Спеціальні правила охорони здоров'я на важких, небезпечних і шкідливих роботах.
- •73. Правила особливої охорони здоров'я та працездатності жінок і молоді на виробництві.
- •74. Розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.
- •75. Розвиток законодавства про трудові спори.
- •76. Поняття, види і причини виникнення індивідуальних трудових спорів.
- •77. Комісії з трудових спорів, їх організація і компетенція.
- •4. Судовий порядок розгляду трудових спорів
- •78. Розгляд індивідуальних трудових спорів судом.
- •79. Колективні трудові правовідносини: поняття, особливості, види.
- •80. Становлення і розвиток соціального діалогу у сфері праці.
- •81. Поняття і форми соціального діалогу у сфері праці.
- •82. Правовий статус профспілок у сфері праці: загальна характеристика.
- •83. Права та обов'язки профспілок за Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
- •84. Правовий статус організацій роботодавців у соціально-трудовій сфері: загальна характеристика.
- •85. Повноваження організацій роботодавців та їх об'єднань за Законом України «Про організації роботодавців».
- •86. Поняття і сторони колективного договору, сфера його укладання.
- •87. Зміст і структура колективного договору.
- •88. Порядок укладення, зміни колективного договору, строк його дії.
- •89. Поняття і роль колективних угод у регулюванні трудових відносин, сторони угод.
- •90. Види угод, сфера їхньої дії, зміст
- •91. Порядок укладення, зміни угод.
- •92. Генеральна угода як акт соціального діалогу.
- •15 Квітня 2008 року
- •93. Відповідальність за порушення і невиконання колективних договорів, угод.
- •94. Поняття, види, причини виникнення колективних трудових спорів.
- •95. Порядок вирішення колективних трудових спорів.
- •96. Право на страйк та його обмеження. Порядок проведення страйку.
- •97. Поняття та основні види нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, охорону здоров'я на виробництві.
- •98. Система органів, які здійснюють державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, охорону здоров'я на виробництві.
- •99. Відповідальність роботодавця за порушення законодавства про працю, охорону здоров'я на виробництві.
48. Поняття і значення нормування праці. Види норм праці.
Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.
Нормування праці виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.
Світовий досвід засвідчує, що ефективна робота підприємств в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня організації нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не тільки не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовуються методи мікроедементного аналізу і нормування трудових процесів.
В Україні постановою Кабінету Міністрів України №197 від 20 березня 1995 р. затверджені заходи щодо поліпшення нормування праці (Праця і зарплата. - 1995. - №7). Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р. затверджені Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства.
Згідно із КЗпП (глава VI) і зазначеними Рекомендаціями норми праці - норми виробітку, обслуговування, часу, чисельність - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технологій.
Запровадження і заміна норм проводиться власником за погодженням з профкомом. Про введення нових норм власник зобов'язаний повідомити працівників не пізніше ніж за один місяць.
Норми праці встановлюються на невизначений термін і діють до перегляду їх у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані. При відрядній системі оплати праці визначаються розцінки виходячи з встановлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку.
У законодавстві передбачений механізм захисту інтересів раціоналізаторів і винахідників. За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили заміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом 6 місяців від дати початку їх впровадження. За іншими працівниками, які допомагали авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, зберігаються попередні розцінки протягом 3 місяців.
При погодинній системі оплати працівникам встановлюються нормовані завдання.
В умовах переходу до ринкових відносин проблема нормування праці заслуговує на трохи інший підхід. Традиційно до нормування входила діяльність із встановлення норм витрат праці, іншими словами, нормування зазнає процес праці. На початку XX століття такі дослідження мали чималий успіх. Дослідження У. Тейлора з нормування праці отримали загальне визнання. Як бачимо, і сьогодні такому нормуванню приділяється основна увага. У той же час хотілося б зробити акцент на нормах результатів праці. Видається, що саме цього бракує в нормуванні праці. Адже в реальному виробництві, головним чином, нас цікавлять результати праці: збут виробленої продукції, кількість і якість наданих послуг; попит на наукові розробки, їх реальне впровадження і т. ін. Ці норми відсутні в законі. І це можна зрозуміти. КЗпП був зорієнтований на планову адміністративно-командну систему. Механізм суспільного виробництва працював безперебійно, договори укладалися на основі планових завдань; при закритих кордонах і відсутності імпортної продукції споживалася вітчизняна техніка, взуття, одяг. У таких умовах дійсно на перше місце висувалася вимога нормування процесу праці. Працівник повинен був прийти вчасно на роботу і працювати, здійснювати трудовий процес.
В умовах ринку акценти зміщуються, особливе значення мають саме результати роботи. В узагальненому вигляді мова йде про реалізацію кінцевої мети роботи конкретного підприємства, трудового колективу, конкретного працівника.
Результативність роботи по суті покладена в основу оплати праці, всієї кадрової політики в умовах ринку. І ніякими законами не можна примусити власника тримати на фірмі працівника, який хоч і слухняний, ретельний, але абсолютно некорисний.
Практика давно має потребу в тому, щоб саме результати праці були покладені в основу правового регулювання відносин між власником і найманим працівником. Чи не цією важливою потребою пояснюється такий жадібний інтерес до контрактної форми трудового договору і неконтрольованість її широкого застосування? У контракті встановлюються конкретні результати роботи, які повинен забезпечити працівник. Однак потрібно визнати, що хоч власник і може звільнити працівника за невиконання умов контракту, але при цьому він все ж зобов'язаний виплатити працівнику зарплату, адже працівник відпрацював робочий час. Діюча система нарахування основної оплати праці ніяким чином не пов'язана з конкретними результатами роботи. Адже при відрядній системі оплати праці підставою для виплати зарплати служить наряд про кількість виготовленої продукції, при почасовій для службовців - всього лише табель виходу на роботу. Дійсна реалізація продукції на ринку, високоякісна робота фахівця може бути врахована лише в додатковій частині зарплати, в преміальній системі. Добре, якщо така передбачена системою оплати праці, а якщо ні? На державному підприємстві кваліфікованому фахівцю, який дає високо ефективні результати праці, все ж не можна встановити подвійний оклад.
Треба сказати, що вже були спроби підкорректувати систему. У часи захоплення комплексною системою управління якістю продукції (КСУЯП) на підприємствах активно розроблялися стандарти з якості праці. Це були своєрідні локальні положення про функціональні обов'язки відділів, про преміювання. Їм була притаманна чіткість, визначеність умов преміювання. У них-бо і встановлювалися чітко сформульовані показники результатів праці. Була розроблена і діяла спеціальна система розподілу преміальних коштів за допомогою коефіцієнта трудової участі (КТУ). КТУ і зараз передбачений у КЗпП, але не застосовується на практиці. Бо, як відомо, система КСУЯП наказала довго жити. Ефективність її виявилася низькою, і не дивно. Скільки маяття, гори паперів - і все через розподіл незначної премії, в той час як основна зарплата залишалася непорушною і виплачувалася незалежно від результатів праці.
Звісно, в цій проблемі не все так просто, як може здатися на перший погляд. Вплив різних працівників, служб на кінцеві результати праці різноманітний. Результати праці залежать від багатьох чинників, а відокремити результати праці конкретного працівника від результату цілого колективу не просто. Проте ці проблеми - проблеми державних підприємств. Приватний власник сам оцінить результати праці конкретних працівників і відповідно реально відобразить їх в оплаті праці, хоч формально правовий статус найманих працівників однаковий на підприємствах усіх форм власності.
Проблема результатів праці в нормуванні заслуговує уваги, тим більше, що взято курс на впровадження погодинної оплати праці. Розуміють це й економісти. Зокрема, А. Колот, досліджуючи проблеми нормування праці, застерігає від недооцінки її ролі при погодинній оплаті праці та рекомендує встановлювати показники конкретних обсягів робіт для робочих-погодинників і регламенти роботи для спеціалістів (див. Колот А. Нормування праці: значення в ринковій економіці і шляхи вдосконалення // Праця і зарплата. - 1998. - №17. - С. 20-21). Але на додаток до цього необхідно внести зміни до законодавства і розширити права керівника щодо оплати праці. Очевидно, одним з можливих шляхів вирішення цієї проблеми може бути рекомендація про розширення застосування письмової форми трудового договору, в якому встановлювалися б конкретні показники результатів праці для конкретного працівника. Відповідно в колективному договорі підприємства цим питанням слід було б приділяти належну увагу.
Міністерство праці та соціальної політики України наказом від 31 березня 1999 р. №44 затвердило Рекомендації щодо визначення заробітної плати працюючих в залежності від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства (Праця і зарплата. - 1999. - №11. - С. 18- 31). Рекомендації підготовлено Науково-дослідним інститутом соціально-трудових відносин з метою надання методичної допомоги роботодавцям в організації оплати та стимулювання праці різних категорій працюючих. Рекомендації враховують вимоги ринкової економіки до оцінки результатів праці та визначення заробітної плати, які, за словами авторів, полягають, зокрема, у тому, що знімається будь-яке обмеження на розміри індивідуальної заробітної плати з боку держави. Вказані Рекомендації широко пропонують застосовувати різні види стимулювання, заохочення, надбавки, доплати, разом з тим все ж слід враховувати, що норми КЗпП та Закону "Про оплату праці" не змінені й основна заробітна плата працівника не може бути зменшена нижче встановленого окладу (тарифної ставки) працівника. Крім того, в умовах кризового стану економіки, коли багато з підприємств є неплатоспроможними, скорочують виробництво або простоюють, вести мову про додаткові виплати - теоретична утопія.
Види норм праці, їх розрахунок
На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них наступні: 1. Норма часу – це максимально допустимі витрати робочого часу (в люд/год., люд/хв.) на виготовлення одиниці продукції робітником (бригадою робітників) при найбільш повному використанні устаткування за певних організаційно-технічних умов. У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів:
Нч =Топ +Торм+Твоп +Тпр +Тпз
де Нч — технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції; Топ — затрати оперативного часу; Торм — витрати часу на обслуговування робочого місця; Твоп — перерви на відпочинок і особисті потреби; Тпр — регламентовані перерви з організаційно-технічних причин; Тпз — витрати підготовчо-завершального часу. Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (Тшт):
Тшт. =Топ + Торм + Твоп + Тпр
В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу. В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:
де Нч — норма часу; n — кількість виробів у партії, шт.; Тшт — норма штучного часу, хв.; Тпз — норма підготовчо-завершального часу на партію виробів [3]. 2) Норма виробітку, яка визначає кількість продукції, яку потрібно виготовити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах ) і виражають необхідний результат діяльності працівників.
де Тзм – тривалість зміни. На деяких виробництвах використовують нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна встановлювати не тільки в натуральних одиницях, а й в нормо-годинах, нормо-гривнях. 3) Норма обслуговування визначає кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі, які обслуговуються одним робітником або бригадою. Норма обслуговування визначається регламентом роботи обладнання та розраховується на підставі норми часу обслуговування:
де норма часу обслуговування (Нч.о.) – регламентований час, що встановлюється на обслуговування одиниці обладнання, що розраховується:
Н часу обсл. = Нч х N х К
де Нч – норма часу на виконання одиниці обсягу робіт з обслуговування; N – кількість одиниць обсягу роботи з обслуговування одиниці обладнання, робочого місця; К – коефіцієнт, який враховує виконання робітником допоміжних, не властивих йому функцій, не врахованих нормою часу. 4) Норма чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт. 5) Норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкована одному керівникові. Норми праці за ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обґрунтовані й дослідно-статистичні. Технічно обґрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з урахуванням раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці. Застосування технічно обґрунтованої норми потребує: - робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням; - поділу технологічного процесу на окремі операції і послідовності їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів; - застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування; - найраціональнішої в певних виробничих умовах організації робочого місця та раціональних способів виконання трудових прийомів і дій робітника; - своєчасного забезпечення робочого місця всім необхідним. Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва [5]. Головним недоліком цих норм є те, що вони не фіксують наявні вади в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень дослідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цей тип норм не враховує повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.