ВСТУП

У юридичній літературі і судовій практиці існують різні точки зору з питання про поняття «судова помилка». Найбільш поширеним тлумаченням терміну «судова помилка» є тлумачення Афанасьєва В. В. «Судова помилка» - це «результат неправильно винесеного у справі рішення» 1.

Для поняття «судові помилки» характерні три моменти:

1) вони являють собою порушення юридичних норм і свідчать про відхилення від цільових установок цивільного судочинства;

2) їх допускають суди і судді, уповноважені розглядати і вирішувати цивільні справи переглядати рішення, визначення, накази і постанови;

3) всі помилки можуть бути усунені правовими засобами в цивільному процесуальному порядку.

Цивільний процесуальний закон: а) встановлює суттєві ознаки судових помилок; б) визначає процесуальний порядок їх виявлення; в) наказує їх обов'язкове усунення; г) регламентує юридичні наслідки виявлення помилок.

Деякі автори ототожнюють судову помилку з правопорушенням, вважаючи її обов'язковою умовою провину судді допустив помилку (Г. А. Жилін), або розглядають її як об'єктивно протиправне діяння (В. В. Бутнев), або вважають, що поняття судової помилки включає як винні правопорушення , так і об'єктивно протиправні діяння (І. М. Зайцев).

Касаційне оскарження судових рішень, котрі вступили в законну силу, являє собою найбільш швидкий і доступний спосіб перевірки правильності судового рішення, оскільки здійснення права на оскарження залежить від волі самих беруть участь у справі; строки касаційного оскарження досить короткі, судові витрати невеликі; в законі не міститься обов'язкових підстав для оскарження, що робить його доступним практично будь-якому громадянину, в тому числі і не має юридичної підготовки; порушити провадження касаційної інстанції нескладно. Подача касаційної скарги чи подання з дотриманням встановлених законом порядку і терміну тягне за собою обов'язкове розгляд справи в касаційній інстанції.

§ 1. Сутність і значення стадії касаційного виробництва

Касаційне оскарження судових рішень, котрі вступили в законну силу, являє собою найбільш швидкий і доступний спосіб перевірки правильності судового рішення, оскільки здійснення права на оскарження залежить від волі самих беруть участь у справі; строки касаційного оскарження досить короткі, судові витрати невеликі; в законі не міститься обов'язкових підстав для оскарження, що робить його доступним практично будь-якому громадянину, в тому числі і не має юридичної підготовки; порушити провадження касаційної інстанції нескладно. Подача касаційної скарги чи кончини з дотриманням встановлених законом порядку і терміну тягне за собою обов'язкове розгляд справи в касаційній інстанції.

Крім судового рішення самостійним предметом касаційної перевірки може стати і судове визначення в тих випадках, коли це передбачено законом або коли визначення перегороджує можливість подальшого руху справи.

Основним завданням касаційного провадження є перевірка законності і обгрунтованості рішень, що виносяться судами.

Право на оскарження судового рішення є в той же час гарантією захисту прав і законних інтересів, беруть участь у справі, забезпечує можливість простим і доступним шляхом домагатися скасування або зміни неправильних судових рішень.

Касаційне провадження переслідує також мету судового контролю за діяльністю нижчестоящих судів. У результаті перевірки судових постанов судом другої інстанції не тільки усуваються помилки, допущені нижчестоящими судами по конкретних справах, а й здійснюється керівництво судовою діяльністю і контроль за нею. Якщо рішеннями судів першої інстанції істина не встановлена ​​або встановлена ​​недостовірно, то вищим суд повинен сам здійснити необхідні пізнавальні дії або повернути справу на новий розгляд, вказавши на помилки і запропонувавши рекомендації, якими шляхами може бути встановлена ​​дійсна картина подій.

Суттєвою ознакою касаційного провадження за російським законодавством з 1995р. є перевірка судового рішення лише в межах касаційної скарги. Разом з тим суд касаційної інстанції має право перевірити рішення суду в повному обсязі, тобто як в оскаржуваній, так і в Неоскаржені частини, незалежно від мотивів скарги (подання), а також відносно осіб, які не подали скаргу, але тільки коли це необхідно в інтересах законності.

Суд другої інстанції зобов'язаний перевірити правильність судових рішень не тільки з правової сторони, не тільки з позицій правильного застосування норм матеріального і процесуального права, але і з боку фактичною - з точки зору повноти проведеного у справі судового слідства, відповідності висновків суду встановленим обставинам справи. І тут перевірка касаційної інстанції виходить не тільки за межі скарги, але навіть і за межі самої справи. Суд касаційної інстанції перевіряє обгрунтованість рішення суду першої інстанції не тільки за матеріалами, наявними у справі, а й за такими, що суд першої інстанції не досліджував. Йому надано право встановлювати нові факти і правовідносини. У той же час сьогодні ці матеріали сам суд не зобов'язаний витребувати. Додаткові матеріали (докази), представлені особою, які беруть участь у справі, суд залучає до справи, якщо визнає, що вони не могли бути представлені в суд першої інстанції 2.