14. Міжнародна організація праці, її структура, основні напрями діяльності.

Міжнародна Організація Праці була заснована урядами для цілей міжнародного співробітництва в справі забезпечення тривалого миру в усьому світі та усунення соціальної несправедливості за допомогою поліпшення умов праці. Характерною рисою структури Організації є те, що представники підприємців і організацій трудящих беруть участь разом з представниками уряду в її роботі. Створена в 1919 році, вона стала в 1946 році першим спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй. Міжнародна Організація Праці налічує 175 держав-членів. За час свого існування МОП прийняла понад 180 конвенцій та близько 190 рекомендацій з основних прав у сфері праці, найму та професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення та техніки безпеки і охорони здоров'я. Ці документи є результатом детального обговорення відповідних питань на щорічних сесіях Міжнародної конференції праці, де присутні по чотири делегати (два від уряду, один від підприємців і один від трудящих) від кожної Держави Члена, причому ці делегати виступають і голосують індивідуально. Конвенції та Рекомендації не є актами, які автоматично пов'язують членів Організації, але уряди зобов'язані представляти їх своїм національним законодавчим органам. Доповіді різних урядів про застосування цих актів щорічно розглядаються Конференцією. Існує також механізм для розгляду скарг, включаючи скарги про нібито порушення свободи об'єднання. Іншим основним напрямом роботи МОП є надання консультацій експертами і надання технічної допомоги у питаннях, пов'язаних з трудовою і соціальною політикою. Допомога надається в рамках програм технічного співробітництва ООН, за рахунок регулярного бюджету МОП. Велика частина цієї роботи проводиться в області підготовки та використання робочої сили, поліпшення методів роботи і організації праці та розвитку ефективних систем індустріальних відносин і соціального забезпечення. Ці види діяльності організуються Міжнародним бюро праці, штат якого утворений на міжнародній основі з місцеперебуванням в Женеві і мережею відділень на місцях у більшості частин світу. Бюро є також постійним секретаріатом Організації і місцем збору та обміну інформацією міжнародної та дослідженнями. Воно очолюється Генеральним Директором, який призначається Адміністративною Радою, що складається з 28 представників урядів, 14 представників підприємців та 14 представників трудящих. Всі ці види діяльності тісно координуються, щоб досягти тих цілей, для яких була створена Міжнародна Організація Праці: сприяти встановленню соціальної справедливості і миру.

15. Поняття, форми та державні гарантії (загальні й до­даткові) зайнятості населення.

Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, яке включає можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується; право на належні, безпечні й здорові умови праці; право на соціальний захист у випадку безробіття з об’єктивних обставин і гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Види соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого законом прожиткового мінімуму. Правові, економічні й організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначає ЗУ «Про зайнятість населення». Закон встановлює державні гарантії права на вибір професії й виду діяльності. Працездатному населенню держава гарантує добровільність праці й вільний вибір виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу й від незаконного звільнення; безплатне сприяння державними службами зайнятості в підборі підходящої роботи й у працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти; безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу; виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю й інших видів допомоги.

Держава надає додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту й не можуть на рівних конкурувати на ринку праці: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах; г) особам передпенсійного віку; д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Для працевлаштування згаданих категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об’єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності й від організаційних форм) з кількістю працівників понад 20 осіб і бронюють до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими графіками роботи.

Зареєстрованим у державній службі зайнятості громадянам, які шукають роботу, протягом семи календарних днів пропонується підходяще робоче місце. Для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника й надається в тій же місцевості, де проживає громадянин. Заробітна плата має відповідати рівню зарплати на попередній роботі (з урахуванням середнього рівня галузевих зарплат відповідної області за минулий місяць). При підборі підходящої роботи враховується трудовий стаж за спеціальністю, попередня діяльність, вік, досвід, тривалість періоду безробіття громадянина, ситуація на ринку праці.