25. Неокласика. Теорії економічного зростання: р. Солоу, д. Мід.

Модель зростання Солоу.

Основи цієї моделі були закладені в його праці "Внесок у теорію економічного зростання" (1956). Учений дійшов висновку, що основною причиною нестійкості економіки у моделі Харрода—Домара є фіксована величина капіталомісткості (а), що відображає жорстке співвідношення між факторами виробництва — працею і капіталом (К/Ь). При цьому один з цих факторів часто залишається "недовантаженим". Відповідно до принципів неокласичної теорії пропорції між капіталом і працею повинні бути змінними (саме в цьому полягає неокласичний характер теорії зростання Р.-М. Солоу). їх визначають виробники, які мінімізують витрати залежно від цін на ці фактори. Тому замість фіксованого (K/L) Солоу включив у свою модель лінійно-однорідну виробничу функцію:

Y = F (K, L)

Фундаментальне рівняння" Солоу — приріст капіталоозброєності одного робітника забезпечує залишок від питомих інвестицій (заощаджень), утворений після забезпечення капітальними благами всіх додаткових робітників.

З моделі Солоу випливають такі основні висновки:

а) вона показує, що норма заощаджень в економіці визначає розмір запасу капіталу, а відповідно і обсяг виробництва. Чим вища норма заощаджень, тим вища капіталоозброєність і вища продуктивність;

б) зростання норми заощаджень зумовлює період швидкого зростання до досягнення нового стійкого стану. У довгостроковому плані зростання норми заощаджень не впливає на темп зростання. Тривале зростання продуктивності залежить від технологічного прогресу;

в) розробники економічної політики часто заявляють, що норма нагромадження капіталу повинна бути збільшена. Зростання державних заощаджень і податкове стимулювання приватних заощаджень є способами прискорення нагромадження капіталу;

г) темп зростання населення також впливає на рівень життя. Чим вищий темп зростання населення, тим нижчим є обсяг виробництва у розрахунку на одного робітника.

З моделі Солоу виходило, що чим більша норма заощаджень, тим вищою є капіталоозброєність робітника у стані збалансованого зростання, а отже, тим вищий темп збалансованого зростання. Але зростання не є самоціллю. Тому наступним логічним кроком було визначення умов оптимального для суспільства економічного зростання. Це одночасно і незалежно один від одного зробили кілька економістів (серед яких Нобелівські лауреати Дж. Мід, М.-Ф.-Ш. Алле) на початку 60-х років XX ст., але першим опублікував відповідь на питання американський професор Е. Фелпс. Йому ж належить і термін "золоте правило нагромадження капіталу", запроваджений у науковий обіг.

26. Інституціоналізм. Теорії трансформації капіталізму: Дж. К. Гелбрейт, Дж. М. Кларк, с. Кузнець, а. Арон, Дж. Бернхем, т. Ніколс.

Інституціоналізм виник напочатку 20 ст., його засновниками були Т. Веблін, Дж. Коммонс, В. Мітчел та інші.

Інституціоналізм — напрям сучасної економічної думки, об’єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти. Ці інститути, на думку представників інституціоналізму, — рушійні сили розвитку суспільства.

Теоретики інституціоналізму критикували вади традиційної економічної школи за відрив від соціальних проблем, виступали за соціологізацію економічної науки.

Теоретики-інституціоналісти враховують такі нові явища сучасного суспільства, як планування і прогнозування, розширення внутрішнього ринку за допомогою орієнтації на масове споживання. Теорії післявоєнного інституціоналізму охоплюють надзвичайно різні сфери суспільного життя, формуючи альтернативне (відмінне від неокласичного та кейнсіанського) бачення закономірностей розвитку економічних систем. Ці теорії намагаються відобразити й пояснити новітні явища економічного життя світу, спрогнозувати майбутній напрям руху економіки, політики, науково-технічного прогресу, соціології в їх взаємозв'язку, показати тенденції розвитку суспільства як невіддільного цілого.

У процесі розвитку теорій трансформації виробництва і суспільства простежується зіткнення двох економічних напрямів, які багато в чому давали протилежні відповіді на питання щодо ходу і результатів НТР.

Традиції індивідуалізму австрійської школи, закладені Й. Шумпетером і Л. Мізесом, розвивались у працях П. Друкера, Ф. Хайєка, М. Фрідменатаін.

Їм протистояв гуманістично-демократичний підхід, зв'язаний з кейнсіанством та інституціоналістськими традиціями макроаналізу, у працях Дж. Гелбрейта, У.Ростоу, Р. Арона, Д. Беллатаін. У цілому можна сказати, що обидві течії використали метод системного аналізу найважливіших тенденцій економічного і соціально-політичного розвитку суспільства і людства у XX ст., націле-ний на активізацію людей і раціоналізацію їх дій в умовах демократії.

Теорії системної трансформації капіталізму сформувались у 50— 60-х pp. XX ст. і набули значного поширення у другій половині XX ст. Ці теорії виходили з реальних соціально-економічних процесів та явищ капіталістичного суспільства. У складі цього напрямку основного значення та найбільшої впливовості набули такі теорії:народного капіталізму (теорія дифузії власності, теорія управлінської революції, теорія революції доходів);

колективного капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз);змішаної економіки (Е. Хансен, Дж.М. Кларк);суспільства добробуту (Дж.К. Ґелбрейт, Дж.М. Кларк);

соціального партнерства (Р. Арон, Дж. Ґелбрейт) та ін.

У кожній з цих теорій тією чи іншою мірою теоретично відображались якісно нові риси капіталізму, ознаки еволюційної модифікації його соціально-економічної системи та господарського механізму. У цілому зазначені теорії констатували здатність капіталізму до трансформаційних змін.

Концепція промислового перевороту

Застосування потоково-конвеєрних технологій, наукової організації праці і наукового менеджменту змінили тенденції росту капіталомісткості, енергоємності та органічного складу виробництва, різко збільшили його прибутковість.

П. Друкер виробив нове розуміння технології, але не як системи працюючих машин, а як культури виробничих і соціальних зв´язків, створюваних наукою про ефективність праці.

Замість системи " людина-машина" у полі зору економіста опинилася економічна "оболонка" системи трудових відносин між людьми, яка ігнорувалася попередньою економічною наукою.

В основі цієї концепції промислового перевороту лежить презумпція стихійного розвитку масових ринків в економічно лідируючих країнах за рахунок:

1) розширення зайнятості у трудомістких потоково-конвеєрних процесах галузей масового виробництва з високими заробітками працюючих;

2) розширення споживацького кредиту сім´ям із зростаючими потребами (в автомашинах, котеджах, побутових приладах та інших товарах тривалого користування). Розвиток технологій і товарного світу – зростання продуктивності праці, заробітків і зайнятості – розвиток робітника і відносин на виробництві – розвиток кредиту і ринку – розвиток суспільства – така основна залежність у цій концепції.Теорія «суспільства достатку»Дж. Гелбрейта. У книзі «Суспільство достатку» (1958) він знову різко змінює оцінку діяльності великої корпорації і держави, розглядає їх через призму нових цінностей, які починають визначати дії людей.Гелбрейт одним із перших показав могутній розвиток системи корпоративного маркетингу, який форсує формування великих ринків для товарів масового виробництва.

Фактично розвивалась ідея, що саме монополія створює матеріальне благополуччя Ідея природної взаємодоповнюваності корпорацій і державного сектору втілилася пізніше у концепції "двоїстого суспільства" А. Хансена. Ефективність приватно-підприємницького виробництва матеріальних благ вивільняє робочу силу для переміщення у сферу послуг, яка розвивається на базі державного підприємництва. Хансен будує на цьому теорію "державного благодіяння". Теорія «кібернетичної революції» Р. Тібольда Склалася на початку 60-х років і отримала широке визнання після виходу у світ «Маніфесту троїстої революції» (1964 p.), авторами якого були американські економісти, вчені-природознавці і громадські діячі

Теорія сфери послуг Із європейських теорій трансформації виробництва і суспільства слід виділити розробку К. Кларком теорії сфери послуг як нової третьої стадії розвитку виробництва:

1) аграрна стадія (у цій галузі продуктивність зростає повільно і визначається законом спадної прибутковості); 2) промислова (з тенденцією до зростаючої прибутковості і найбільш швидкого росту продуктивності); 3) стадія переважаючого росту сфери послуг (ріст продуктивності знову уповільнюється і обидва закони продуктивності мають тут свої «ділянки», процвітає дрібне підприємництво).В основі цих трансформацій лежить зміна структури попиту, яка залежить від рівня доходів населення. По мірі росту цього рівня «центр ваги» У сукупних витратах зміщується від продуктів харчування спочатку до промтоварів («закон Енгеля».-Авт.), а потім – до послуг.

Теорія другої промислової революції Створена Ж. Фурастьє, Ф. Штернбергом, Р. Ароном, Ж. Еллюлем, розглядала зазначений процес як другу, ще більш могутню хвилю розвитку складної техніки, автоматизації, що різко підвищувала продуктивність праці і у перспективі кардинально змінювала всі суспільні відносини.