- •1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки.
- •2. Загальні основи генези господарства та господарських форм у ранніх цивілізаціях Давнього Сходу.
- •3. Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці.
- •4. Особливості економічного розвитку Індії та Китаю.
- •5. Економічна думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму у працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля., Катона, Гракхи, Варрона, Коллумели.
- •6. Економіка Західної та її аграризація на першому етапі (V-XI ст.). «Салічна правда», «Капітулярій про вілли».
- •7. Структурні трансформації суспільно-економічного розвитку Західної Європи в XI-XV ст.. Та економічна думка цього періоду. Хома Аквінський.
- •8. Давньоруська ранньофеодальна держава як складова загальноєвропейської цивілізації. «Руська правда», «Повість временних літ», «Повчання дітям Володимира Мономаха».
- •9. Розпад Давньоруської держави: економічні причини та наслідки. Економічний розвиток українських земель під владою Польщі та Литви.
- •10 .Передумови виникнення ринкового господарства в надрах пізньофеодального суспільства. Меркантелізм – перша економічна концепція до ринкової економічної теорії.
- •11. Розвиток продуктивних сил європейських країн у період переродження у ринкове феодальне господарство. Великі географічні відкриття та їх вплив на господарський розвиток Європи.
- •12. Первісне нагромадження капіталу як вихідний пункт становлення ринкового господарства в Західній Європі (кінець XV- початок XVIII ст.)
- •13. Становлення класичної школи політичної економії та її теоретико-методологічні засади. А. Сміт як фундатор економічної науки. Економічне вчення д.Рікардо.
- •14. Генезис та еволюція ринкового господарства в Англії у другій половині XVII – першій половині XIX ст. Економічні концепції т. Мальтуса, н. Сеніора, Дж. Мілля.
- •15. Особливості ринкового господарства у Франції у першій половині XIX ст.. Економічні вчення ж.Б. Сея, ф. Бастіа.
- •17. Промислове зростання Німеччини в кінці xіx ст.. Соціально-економічні і погляди р. Штольмана, р. Штамлера, ф. Оппенгеймера.
- •18. Становлення інституціоналізму та його головні напрямки: соціально-психологічний інституціоналізм т. Веблена, соціально-правовий д. Коммонса, кон’юктурно-статистичний в. Мітчела.
- •19. Становлення ринкового господарства в Україні. Селянські реформи 1848 р. У Росії. Промисловий переворот у Східній Україні.
- •22. Світова економічна криза 1929 - 1933 років та економічні дослідження в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації.
- •23. Виникнення кейнсіанства. Теоретична система Дж. М. Кейнса. Економічна програма Дж.М.Кейнса.
- •24. Економічний розвиток європейських країн і сша у період Другої світової війни та її вплив на структуру народного господарства.
- •25. Неокласика. Теорії економічного зростання: р. Солоу, д. Мід.
- •26. Інституціоналізм. Теорії трансформації капіталізму: Дж. К. Гелбрейт, Дж. М. Кларк, с. Кузнець, а. Арон, Дж. Бернхем, т. Ніколс.
- •27. Розвиток світової економіки за умов інформаційно-технологічної революції наприкінці XX - початку XXI ст. Та еволюція економічної думки у цей період.
- •29. Дослідження українськими вченими проблем трансформації директивної економіки на ринкову (а. Гальчинський, в. Геєць, с. Данилишин, с. Єрохіна, б. Квасіпок, в. Кононенко, т. Лукінов, в. Черняк).
- •30. Дослідження українськими вченими проблем ринкового реформування економіки України (с. Злунко, с. Панчишин, 3. Ватаманюк, п. Єщенко, с. Єрохін, б. Панасюк та іншії.
22. Світова економічна криза 1929 - 1933 років та економічні дослідження в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації.
Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Так неодмінно мав завершитись спекулятивний бум і штучне завищення їх курсу. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38%. Ця криза завершила історичну еволюцію типу господарюван ня, притаманного кінцю XIX - початку XX ст. Однією з головних причин економічної кризи, яка є неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижують ціну, скорочують виробництво, звільняють робітників, припиняють капіталовкладення. Коли виробництво товарів і попит на них вирівнюються, починається вихід з кризи в новий економічний цикл. Це була типова картина другої половини XIX - початку XX ст. Але економічна криза 1929-1933 pp. була не звичайною. Циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання. Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотен тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави. Криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності. Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація. Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому господарству світова війна і ді держав-переможців після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Світова економіка була перевантажена борговя ми зобов'язаннями. Війна породила безпрецедентне зростанм американської економіки і перетворила США у світового кредиі тора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати реї парації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економікЛ стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було. Криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходи віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного, а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні І торговельні війни загострили відносини між провідними країнаї ми і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядоЛ Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Япо-| нія, яка кинула відкритий виклик Версальсько-Вашингтонськія системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю* захопивши Маньчжурію.
У перший половині XIX ст. сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов’язана з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Він став формою установлених зв’язків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві доріг остаточно утвердилися як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світського характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалась система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв’язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислове розвинені й економічно відстали країни.
Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних находжень або на експорт. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.
Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці (МПП) зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Протягом XIX ст. переважною формою МПП була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія як ‘ майстерня світу ‘ спеціалізувалася на виробництві та продажу машин і устаткування. За 1845-1870 рр. експорт машин збільшився в 10 разів. Німеччина зайняла чільне місце у світовому виробництві техніки, залізничного устаткування парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробив хімічної промисловості, Франція – текстильних машин,шовкових і суконних тканин. Великобританія – машини, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів. Бельгія – зброї та інструментів, Австро-Угорщина – металів, цукру, хмелю. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку.
З другої половини XIX ст. набула розвитку така форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. Так, у металургійному виробництві експортерами чорних металів були Великобританія, Бельгія, Люксембург, кольорових – Австро-Угорщина, Франція.
Зароджувалися елементи кооперації з виробництва та взаємообміну. Так, у всьому світі використовували гвинти та підшипники англійського виробництва, вимірювальні прилади та крани німецької промисловості. Почався процес інтернаціоналізації виробництва.
У кінці XIX на початку XX ст. відбулися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалося золотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного монометалізмут. Система класичного золотого стандарту була зруйнована під час першої світової війни.