Х мельницький Юрій Богданович
(бл. 1641 – 1685)
Народився в с. Суботів Черкаської області. Гетьман України (1657 р., 1659-63 рр., 1677-81 рр.), молодший син Богдана Хмельницького. Був обраний гетьманом після смерті батька, але під тиском Івана Виговського відмовився від гетьманства на його користь і поїхав навчатися до Київської колегії. Після втечі Виговського до Польщі в 1659 році козацька рада у Переяславі знову обрала Юрія Хмельницького гетьманом. Російський уряд примусив Юрія Хмельницького укласти Переяславські статті 1659 року, які обмежили суверенні права України, давали право Росії призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у 5 містах України. Після розгрому російського війська під Чудновом Юрій Хмельницький уклав з Річчю Посполитою Слободищенський трактат (1660 р.), за яким передав Лівобережну Україну під владу Польщі, гарантуючи їй автономію. Але частина лівобережних полків виступила проти зв’язків з Польщею. В 1663 році Юрій Хмельницький відмовився від гетьманства і постригся в ченці під ім’ям Гедеона. В 1664 році польський уряд звинуватив Юрія Хмельницького у зраді і ув’язнив його у Марієнбурзькій фортеці. Після звільнення в 1667-1673 роках він жив в Уманському монастирі. В 1673 році його схопили татари й відіслали до Константинополя. Там турки надали йому посаду архімандрита у православному монастирі. Розпочавши наступ на Україну, в 1677 році турки проголосили його “гетьманом” війська, якого практично не існувало. Зазнавши невдачу, турецький уряд в 1681 році позбавив Юрія Хмельницького гетьманства, але в 1685 році знов призначив його на цю посаду. Через півроку Юрій Хмельницький був страчений за непідкорення турецькому урядові в м. Кам’янці-Подільському тепер Хмельницької області.
Під імперською владою (кін. Xvіі – поч. XX ст.)
Протягом майже 250 років з кінця XVІІ до початку XX ст. українські землі були розділені між сусідніми державами: Московським царством (пізніше це Російська імперія), Річчю Посполитою та Османською імперією (Туреччиною). Після другого і третього поділів Польщі (1793, 1795 рр.) 80 % українських земель опиняються під владою Росії, інша частина під владою Австрійської імперії.
Серед українських політичних та культурних діячів цього періоду необхідно виділити такі постаті, як Іван Мазепа, Пилип Орлик, Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Іван Франко та інших, оскільки саме вони сприяли піднесенню національної свідомості українців, активно виступали за державотворчу роль українського народу.
Гетьмани Лівобережної України Данило Апостол, Іван Скоропадський, Кирило Розумовський проявили себе як захисники автономії Гетьманщини, талановиті організатори, державні діячі.
Козацькі лідери Іван Сірко, Петро Калнишевський здійснили переможні походи проти турецько-татарських завойовників і стали взірцем нескореності українського народу.
Активно боролися проти феодального гноблення такі відомі ватажки повстанців Максим Залізняк, Іван Гонта, Устим Кармелюк. Олекса Довбуш, Семен Палій.
В даний період Павлом Чубинським був написаний геніальний вірш, що став гімном незалежної України: “Ще не вмерла Україна”, Михайлом Вербицьким була написана музика до нині державного гімну.
Апостол Данило
Білозерський Василь Михайлович
Вербицький Михайло Михайлович
Гонта Іван
Довбуш Олекса Васильович
Драгоманов Михайло Петрович
Залізняк Максим
Калнишевський Петро Іванович
Кармалюк (Кармелюк) Устим Якимович
Костомаров Микола Іванович
Куліш Пантелеймон Олександрович
Мазепа Іван
Орлик Пилип
Палій Семен Пилипович
Полуботок Павло
Розумовський Кирило
Сірко Іван Дмитрович
Сковорода Григорій Савич
Скоропадський Іван
Українка Леся
Франко Іван Якович
Чубинський Павло Платонович
Шевченко Тарас Григорович
А
(14.ХІІ.1654 – 28.І.1734)
Народився в с. Великі Сорочинці нині Полтавської області. Визначний український військовий та політичний діяч кінця XVІІ – початку XVІІІ століття. Миргородський полковник (1638-1727 рр.), гетьман Лівобережної України (1727-34 рр.). Походив з українського старшинського роду. У кінці XVІІ ст. брав участь у багатьох походах проти турецько-татарських загарбників. Під час Північної війни 1700-1721 років приєднався до старшини, яка з Іваном Мазепою перейшла на бік шведського короля Карла ХІІ. Але незабаром повернувся до російської армії. За опозиційну діяльність щодо російської колонізаторської політики в Україні Данило Апостол разом з Павлом Полуботком та частинної козацької старшини був тимчасово ув’язнений в Петропавловській фортеці. Після відновлення гетьманства був обраний гетьманом Лівобережної України, але влада його була обмеженою, що виходило з “Решительных пунктов” 1728 року. Данило Апостол чимало зробив для впорядкування козацької адміністрації. Проводив ряд адміністративних і економічних реформ, зокрема провів реорганізацію фінансової системи України, продовжив судову реформу, захищав українську торгівлю, обмежив до 6 кількість російських полків на українських землях.