Ф ранко Іван Якович
(1856 – 1916)
Письменник, поет, учений, публіцист, громадський діяч. Продовжувач традицій Т. Шевченка у творчості і громадській діяльності. За пропаганду ідей вітчизняної революційної демократії зазнав переслідувань і арештів. Автор збірок творів політичної (“З вершин і низин”, “Іван Вишенський”, “Мойсей”), філософської та інтимної (“Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”) лірики. Драматичні твори: “Сон Святослава”, “Учитель”, “Кам’яна душа” та ін. Соціальна драма “Украдене щастя”. Праці з історії та теорії літератури, історико-публіцистичні праці, про життя і побут робітників і селян Східної Галичини тощо. Автор наукових праць з економічної теорії та аграрного питання. Всього І.Я. Франку належить близько 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів. Вільно писав 3 мовами (українською, польською, німецькою) та перекладав з 14 мов. Був І головою і співзасновником Русько-української радикальної партії, дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка.
Ч убинський Павло Платонович
(1839 – 1884)
Етнограф, громадський діяч, фольклорист. Один із засновників та активних членів київської “Старої громади”. За “українофільську діяльність” у 1862 р. був висланий до Архангельська. У 1869 – 1870 рр. очолював етнографічно-статистичні експедиції з вивчення України, Білорусі та Молдови. Матеріали цих експедицій видано за його редакцією. Павло Чубинський зробив значний внесок у розвиток української національної культури. Автор слів пісні-гімну “Ще не вмерла Україна”. Нагороджений золотими медалями Російського географічного товариства (1873 р.), Міжнародного етнографічного конгресу (Париж, 1875 р.), Лауреат “Уваровської премії” (1879 р.).
Ш евченко Тарас Григорович
(1814 – 1861)
Український поет, художник, мислитель. Народився в сім'ї селянина-кріпака, наймитував. У 1832 р. Т. Шевченко був відданий у науку до художника В. Ширяєва в Петербурзі, в 1838 році викуплений з кріпацтва і прийнятий до петербурзької Академії мистецтв, де став учнем К. Брюллова. В 1845 році здобув звання художника. Повернувся в Україну. Працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У 1846 році вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, очолив його ліве крило. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства в 1847 року Шевченка було заарештовано. За вірші, в яких поет закликав до повстання й повалення самодержавства, його було заслано в солдати в Оренбурзький окремий корпус. В 1857 році звільнено з заслання. Помер Тарас Григорович Шевченко у своїй майстерні в Петербурзі. В травні 1861 році прах його перевезено в Україну, до Канева, поховано на Чернечій (тепер Тарасова) горі.
XX століття в українській історії
XX століття характеризується чи не найдраматичнішими та найвеличнішими подіями в історії України. Національне відродження, створення УНР, УСРР, неп, І та ІІ світові війни, національно-визвольна боротьба, дисидентський рух, “перебудова”, проголошення незалежності України, та розбудова незалежної держави все це припадає на XX століття.
Під стать часу історія України XX століття багата і історичними особами, діяльність яких сприяла творенню саме історії.
Це й засновники перших українських партій Є. Чикаленко, С. Єфремов, М. Міхновський, перший президент УНР, історик, вчений – М. Грушевський, президент ЗУНР – Є. Петрушевич, президент Закарпатської України А. Волошин, головний отаман УНР – С. Петлюра, керівники ОУН-УПА С. Бандера, А. Мельник, Р. Шушкевич, письменник, політичний діяч В. Винниченко. Це й діячі українського відродження, радянські політичні лідери М. Хвильовий та М. Скрипник. Лідер Радянського Союзу, ініціатор “відлиги”, виходець з України М. Хрущов. Відомі дисиденти, борці за національну незалежність України, політичні діячі В. Чорновіл, Л. Лук’яненко. Перший президент незалежної України Л. Кравчук. Творці Конституції України (28.06.1996) голова ВР України О. Мороз І скликання та чинний Президент Л. Кучма.
Завдяки цим особам, завдяки їхній діяльності ми маємо сучасну незалежну державу – Україну.
Бандера Степан Андрійович
Вернадський Володимир Іванович
Винниченко Володимир Кирилович
Волошин Августин
Григоренко Петро Григорович
Грушевський Михайло Сергійович
Довженко Олександр Петрович
Донцов Дмитро
Єфремов Сергій Олександрович
Ковпак Сидір Артемович
Коновалець Євген
Кравчук Леонід Макарович
Кучма Леонід Данилович
Левицький Кость
Махно Нестор Іванович
Мельник Андрій
Міхновський Микола
Петлюра Симон Васильович
Петрушевич Євген
Скоропадський Павло Петрович
Скрипник Микола Олексійович
Стецько Ярослав
Стус Василь Семенович
Теліга Олена Іванівна
Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович
Хрущов Микита Сергійович
Чикаленко Євген
Чорновіл В’ячеслав Максимович
Шелест Петро Юхимович
Шухевич Роман
Б
(1909 – 1959)
Український політичний діяч, один з лідерів українського національно-визвольного руху, голова проводу Організації українських націоналістів (ОУН). У 1927 р. закінчив Стрийську українську гімназію, був членом молодіжних організацій “Пласт” “Сокіл”, Організації вищих класів українських гімназій, Української військової організації (УВО). В 1929 році вступив до Організації українських націоналістів (ОУН). З 1931 р. – заступник крайового провідника, потім керівник крайової екзекутиви (керівництва) ОУН та крайовий комендант УВО. За організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Перацького 1934 р. заарештований і засуджений до смертної кари, яку було замінено на довічне ув’язнення. Звільнений із в’язниці у вересні 1939 р. На конференції у Кракові (1940 р.) заснував революційну фракцію ОУН – ОУН (р). У квітні 1941 р. обраний головою проводу ОУН, а 30.VІ.41 р. – членом уряду проголошеної у Львові Незалежної Самостійної Української Держави. 05.VІІ.1941 р. Степана Бандеру заарештовано і депортовано до Німеччини. Перебував у концтаборі до кінця 1944 року. В повоєнний час Степан Бандера очолював створений у Мюнхені провід закордонних частин ОУН. Вбитий агентом КДБ. Автор ряду праць про ідеологічні та теоретичні засади українського націоналізму.