З алізняк Максим

(поч. 40-х XVІІ ст. – ?)

Запорозький козак, один з керівників національно-визвольного повстання на Правобережній Україні 1768 року – Коліївщини. Народився в селі Медведівці на Чигиринщині (тепер Чигиринського району, Черкаської області). Навесні 1768 р. Максим Залізняк зібрав у Холодному Яру загін, який захопив Жаботин, Смілу, Богуслав, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку, а згодом разом з надвірними козаками магната Ф. Потоцького на чолі з Іваном Гонтою повстанці оволоділи Уманню. Рада повстанців проголосила Максима Залізняка гетьманом. Царський уряд, наляканий розмахом і антифеодальною спрямованістю повстання, подав військову допомогу Польщі у розгромі його. 08.07.1768 р. Максим Залізняк. був по-зрадницьки схоплений, покараний киями і засланий на довічну каторгу у Нерчинськ.

Калнишевський Петро Іванович

(1690 – 31.X.1803)

Останній кошовий отаман Запорозької (Нової) Січі, полководець, дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку, в 1754-1761 роках – похідний полковник, 1754-1761 роках – військовий осавул. Вперше обраний кошовим отаманом у 1762 р., однак невдовзі був усунутий з посади, можливо, через незгоду з політикою царського уряду. У 1765 р., всупереч волі Катерини II, Петра Калнишевського знову обрано кошовим, і після того його обирали 10 років підряд. Брав участь у російсько-турецькій війні, прихильно ставився до гайдамацького руху. Коли в червні 1775 р. російські війська оточили Січ, вважаючи на нерівність сил, Петро Калнишевський умовив козаків не чинити опору. Незважаючи на це Петра Калнишевського разом зі козацькою старшиною було заарештовано і ув’язнено в Соловецькому монастирі, де він провів понад 25 років. Звільнений у 1801 році, залишився в монастирі, де й помер.

К армалюк (Кармелюк) Устим Якимович

(1787 – 1835)

Український народний герой, ватажок селянського антикріпосницького руху. Народився на Вінниччині в сім’ї кріпака. Очолив селянський повстанський рух, що в 1814-1828 рр. охопив кілька повітів Подільської губ. В 1830-1835 рр. повстання поширилося на Київщину та Бессарабію. У ньому брали участь бл. 20 тис. селян. Загони У. Кармалюка чинили напади на поміщицькі маєтки. Чотири рази Устима Кармелюка засуджували до каторжних робіт у Сибіру, але кожного разу йому вдавалося тікати. Убитий із засідки в с. Шляхові Коричинці (Хмельницька обл.). Образ Кармалюка відобразили в творах М. Старицький, Марко Вовчок, В. Кучер та інші українські письменники.

К остомаров Микола Іванович

(1817 – 1885)

Історик, письменник, публіцист. Псевдонім Ієремія Гапка. Закінчив Харківський університет, викладав у Київському університеті. Один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства в 1846 році, автор його програмних документів. У 1859 – 1862 рр. – професор Петербурзького університету. Один з організаторів журналу “Основа”. З 1876 року – член-кореспондент Російської академії наук, 1876 р. – почесний член Сербського ученого дружества. Автор праць з української історії (“Богдан Хмельницький”, “Руїна”, “Мазепа”, “Мазепинці”, “Гетьманство Виговського” та ін.), дослідження “Русская история в жизнеописаниях ее важнейших деятелей”, а також драм (“Сава Чалий”, “Переяславська ніч”), поезій. Займався українською етнографією. Засновник народницького напряму в українській історіографії.