Т еліга Олена Іванівна

(1907 – 1942)

Поетеса, публіцист і політична діячка. З 1939 року жила у Кракові. Очолила мистецьке товариство “Зарево”, працювала в освітніх установах. Була членом Організації українських націоналістів. Після нападу Німеччини на СРСР видавала в Києві журнал “Литаври”. Очолила новозасновану спілку письменників, виступала з доповідями, палко викривала політику Гітлера щодо України. Розстріляна фашистами в Бабиному Яру. Перша збірка Олени Теліги (“Душа на стороні”) опублікована у 1946 році.

Х вильовий (Фітільов) Микола Григорович

(1893 – 1933)

Письменник та публіцист. Народився в м. Тростянці (тепер Сумської області) в родині вчителів. Учасник першої світової війни. Згодом воював у складі Червоної Армії. Був одним із засновників Спілки пролетарських письменників “Гарї”, а в 1925 році – літературної організації “ВАПЛІТЕ”. Основоположник течії “Тегії активного романтизму” та пролетарської поезії. У 20-ті роки – один з найпопулярніших письменників. У своїх творах Микола Xвильовий показав драматизм громадянської війни, гостро реагував на розбіжності ідеалу і дійсності. Піддавав критиці сталінські форми і методи будівництва соціалізму в духовному житті. Виступав за піднесення національної свідомості. Був ініціатором літературної дискусії в 1925 – 1928 роках. За свої ідеї був звинувачений в націоналізмі (“хвильовізм”). В 1933 роках застрелився в знак незгоди проти більшовицьких методів керівництва.

Х рущов Микита Сергійович

(1894 – 1971)

Державний і партійний діяч. У 1938 – 1949 роках (з перервами) – Перший секретар ЦК КП(б)У, В 1944 – 1947 роках очолював уряд України. Енергійно займався питаннями розвитку економіки України, зокрема вугільної промисловості. Причетний до проведення репресій проти діячів науки і культури. Водночас становив опозицію Л.М. Кагановичу в його боротьбі з “українським буржуазним націоналізмом”. У 1953 – 1964 роках – Перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1959 – 1964 роках – Голова Ради Міністрів СРСР. Усунутий з усіх посад у жовтні 1964 роках. В 1956 році на XX з’їзді КПРС викрив культ особи Сталіна.

Ч икаленко Євген

(1861 – 1929)

Діяч української культури, меценат, теоретик і практик сільського господарства. Автор “Розмов про сільське господарство для селян”. Фінансував видання газет “Громадська думка”, “Рада”, “Нова громада”; друкувався в “Киевской старине”. В 1919 році емігрував до Східної Європи. В Чехословаччині очолив термінологічну комісію при Українській господарській академії.

Ч орновіл в’ячеслав Максимович

(24.12.1937 – 25.3.1999)

Український політичний і державний діяч, голова Народного Руху України. Народився у с. Єрки (тепер Звенигородський район Черкаської області). Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка з відзнакою. Через власні погляди мав річну перерву в навчанні (1958 р.), працював у Донбасі: теслею, слюсарем, співпрацівником виїзної редакції газети. В 1960-1963 роках – ред. молодіжних передач Львів, студії телебачення. В 1963-1965 роках – комсорг будівництва Київської ГЕС; редакції багатотиражки; завідуючий відділу газети “Молода гвардія”. Поступив до аспірантури Київського педагогічного інституту. Друкувався у періодиці як літературний критик. В 1965 році був звільнений з роботи за участь у правозахисному русі. Хоча до квітня 1966 року вдалося влаштуватися літературним співпрацівником газети “Друг читача”, був звільнений з роботи за відмову давати свідчення на закритому політ, процесі у Львові. На матеріалах цього процесу та власних написав книги “Лихо з розуму” (1966 р.), “Правосуддя чи рецидиви терору” (1967 р.), які були опубліковані на Заході. У ті часи працював техніком у Карпатській експедиції АН УРСР; інспектором з реклами Київкниготоргу. З березня 1967 року – інструктор товариства охорони природи у м. Львові. Заарештований вперше 3.VІІІ.1967 року, засуджений у Львові 15.XІ.1967 року до 3 років позбавлення волі “за наклепницьку діяльність на радянський суспільний лад” (термін наполовину скорочений за амністією). З 1970 року жив у Львові, працював спостерігачем метеостанції в Карпатах, землекопом археологічної експедиції, вагарем ст. Склинів. Редагував самвидавничий часопис “Український вісник”. У січні 1972 року заарештований, засуджений до 6 років ув’язнення і 3 років заслання за “антирадянську агітацію та пропаганду”. Покарання відбував до 1978 року в таборах ЖХ-385/17а (с. Озерне), ЖХ-385/3 (с. Барашево) у Мордовії. Заслання – в Якутії (доглядач парників, с. Чаппанда; експедитор будівельного управління). На засланні не поривав зв’язків із своїми побратимами з українського національного та правозахисного рухів. У квітні 1980 року Чорновіл знову заарештований, засуджений за сфабрикованим звинуваченням до 5 років ув’язнення. Однак уже в 1983 році звільнений достроково за протестом прокурора Якутської АРСР. Працював у м. Покровську кочегаром заводу будівельних матеріалів. В 1985 році повернувся до Львова, де не міг “знайти” роботи за фахом, працював кочегаром у міськрембудтресті, школі-інтернаті. Займався правозахисною діяльністю. З літа 1987 року Чорновіл – один із робочих секретарів Української Гельсінської групи. У серпні 1987 року відновив видання “Українського вісника”. В 1988 році брав активну участь у перших легальних дискусіях та мітингах у Львові. З 1989 року – член ради Львівського товариства української мови ім. Т. Шевченка, один із засновників Народного Руху України за перебудову. Навесні 1990 року Чорновіл здобув переконливу перемогу у виборах до Верховної Ради УРСР по Шевченківському виборчому округу № 264 Львівської області. Одночасно був обраний депутатом Львівської облради народних депутатів. У квітні 1990 року обраний головою Львівської облради народних депутатів. Один з ініціаторів створення Галицької асамблеї (1990-1991 рр.). Під керівництвом Чорновола на Львівщині відбувалися процеси демократизації, декомунізації та національного відродження в 1990-1991 роках. В 1991 році Чорновіл був кандидатом у Президенти України, здобув 2-ге місце після Л. Кравчука (7420727 голосів виборців або 23,27 %, найбільше у Львівській – 76 % та Івано-Франківській обл. – 67 %). Навесні 1992 року обраний одним із співголів Народного Руху України (разом з І. Драчем та М. Горинем). У грудні 1992 став головою НРУ, який під його керівництвом був перетворений з громадського об’єднання на політичну партію. Повторно обирався народним депутатом України в 1994 році (Тернопільщина) та в 1998 році (Виборчий список НРУ). Чорновіл був також шеф-редактором газети “Час-Тіmе”; член Парламентської асамблеї Ради Європи (з 1995 р.); президентом Міжнародної пресової фундації ім. В. Симоненка (з 1994 р.); член президій: Товариства “Меморіал” (з 1990 р.), Конгресу української інтелігенції (з 1995 р.), комітету “Нюрнберг-ІІ” (з 1995 р.). Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка за збірку “Правосуддя чи рецидиви терору” (“Я нічого у вас не прошу”), “Лихо з розуму”, книжку “Хроніка таборових буднів”, публіцистичні виступи в пресі (1996 р.), Міжнародної журналістської премії (Велика Британія, 1975 р.). Загинув у автокатастрофі на трасі Золотоноша-Бориспіль при нез’ясованих обставинах.