Б ілозерський Василь Михайлович

(1825 – 1899)

Український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст. У 1845 році брав участь в організації Кирило-Мефодіївського братства. Розвивав ідеї християнського соціалізму, виступав за об’єднання всіх слов’янських земель в єдину федерацію з республіканським устроєм, в якій провідну роль відводив Україні. У 1848 році був засланий до Петрозаводська. В 1861 – 1862 роках – редактор першого українського щомісячного журналу “Основа”. Активний член гуртка петербурзьких українців.

В ербицький Михайло Михайлович

(1815 – 1870)

Український композитор і хоровий диригент, один з перших українських композиторів – професіоналів у Галичині, священик. Навчався музики у співацько-музичній школі (1829 – 1833 рр.) в Перемишлі та в духовній семінарії у Львові (1833 – 1842 рр.). Автор хорових, вокальних інструментальних творів, серед них оперети “Гриць Мазниця”, “Школяр на мандрівці”, хори (“Заповіт”, “Думка”). У 1863 році написав музику до українського національного гімну “Ще не вмерла Україна” (з 15.І.1992 року – Державний Гімн України).

Г онта Іван

(? – 1768)

Один з відомих керівників національно-визвольного повстання на Правобережній Україні в 1678 році – Коліївщини. Народився в селі Розсішки на Уманщині (тепер село Христинівського району Черкаської області). Будучи сотником уманської надвірної міліції польського магната Ф. Потоцького, перейшов на бік Максима Залізняка. Після взяття Умані був обраний полковником уманським. В ході придушення повстання Івана Гонту захопили російські війська, які передали його Польщі. Після жорстоких катувань Івана Гонту було страчено. Збереглися народні перекази про Гонту. Художній образ Гонти створений Тарасом Шевченком у поемі “Гайдамаки”.

Д овбуш Олекса Васильович

(1700-1745)

Ватажок карпатських опришків у 1730-1740 роках. Родом з Печеніжина (тепер Івано-Франківської області). Із загоном 30-50 чоловік, спираючись на підтримку селян, діяв переважно на Покутті та Гуцульщині, заходив на Поділля. Загін Олекси Довбуша протистояв експедиціям, часом до 2 тис. чоловік, що висилалися урядом проти нього. Загинув від рук зрадника. З ім’ям Олекси Довбуша пов’язано багато пам’яток у Карпатах. Образ Олекси Довбуша відтворено у народних переказах, художніх творах українських письменників.

Д рагоманов Михайло Петрович

(1841-1895)

Публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Псевдоніми: Кирило Василенко, Волинець, П.Петрик, Українець тощо. Народився в м. Гадяч на Полтавщині у дворянській родині. Закінчив 1863 р. історико-філологічний факультет Київського університету, з 1864 р. – його приват-доцент, з 1870 р. – доцент. Редагував газету “Киевский телеграф”, керував прогресивним крилом київської Старої громади. Після звільнення у 1875 р. з університету за політичну неблагонадійність 1876 р. емігрував у Швейцарію, де створив своєрідний осередок політичної еміграції, який був центром української думки за кордоном протягом наступних двадцяти років. Заснував у Женеві вільну українську друкарню (1878-1882 рр.), де видав збірник статей “Громада”, журнал “Громада” (разом з С. Подолинським і М. Павликом), заборонені урядом твори Т. Шевченка, П. Мирного та ін. Політичним ідеалом Михайла Драгоманова була федеративна держава, в якій домінували б адміністративний децентралізм та культурно-національна автономія і розвивались інтернаціональні політичні, економічні та культурні зв’язки. Автор праць з історії України, збірок “Історичні пісні малоруського народу” (у співавторстві з В.Б. Антоновичем), “Малоруські народні перекази і оповідання” (1876 р.). Помер у м. Софія, Болгарія.