Г ригоренко Петро Григорович

(1907 – 1987)

Громадський, політичний та військовий діяч, колишній генерал-майор Радянської Армії, правозахисник, член створеної в 1976 р. Української Гельсінської групи (УГГ). Обстоював права кримських татар. Виступав проти влади партократії. В 1963 році створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що в 1964 році був позбавлений нагород, звання та пенсії. Зазнав репресій. В 1977 р. виїхав до США на лікування. В 1978 р. був позбавлений громадянства СРСР. Автор “Спогадів”, в українському перекладі надрукованих видавництвом “Українські вісті” (1984 р.).

Г рушевський Михайло Сергійович

(1866 – 1934)

Український історик, літературознавець, письменник, публіцист, організатор української науки. Президент УНР. Закінчив в 1890 році Київський університет. З 1897 року – голова Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка, яке очолював до 1914 року. У 1898 – 1907 роках – редактор “Записок Наукового товариства імені Шевченка”, член редакції журналу “Літературно-науковий вісник”. Засновник і голова Українського наукового товариства (1907 р.). Михайло Грушевський заснував (1908 р.) Товариство українських поступовців (ТУП). З березня 1917 року – голова Центральної Ради та її виконкому. З квітня 1918 року – Президент УНР. За Гетьманщини перебував у підпіллі. У 1919 році емігрував за кордон (Прага, Берлін, Відень, Женева, Париж). У 1924 році повернувся в Україну. Очолив кафедру історії України та історичний відділ ВУАН. З 1929 року – академік АН СРСР. На початку 30-х років Михайло Грушевський був звинувачений у керівництві “Українським національним центром” і заарештований. Щоправда пізніше відпущений. Помер у м. Кисловодськ, Росія. Похований у Києві, на Байковому цвинтарі. Михайло Грушевський – автор багатьох наукових праць.

Д овженко Олександр Петрович

(1894 – 1956)

Український кінорежисер, письменник, сценарист, художник. Один із засновників української кінематографії. Закінчив 1914 році Глухівський учительський інститут, навчався в Києві в Академії мистецтв. Працював на Одеській кінофабриці (1926 – 1928 рр.), на Київській студії художніх фільмів (1929 – 1941 рр.), на “Мосфільмі” (з 1946 р.). На Міжнародному кінофестивалі в Брюсселі (1958 р.) фільм Олександра Довженко “Земля” (1930 р.) визнано одним з дванадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів. Написав автобіографічну повість “Зачарована Десна” (1957 р.), п’єси “Потомки запорожців” (“На зламі століть”, 1943 – 1953 рр.), “Життя в цвіту” (1955 р.). Ім’ям Олександра Довженко названо Київську кіностудію художніх фільмів (1957 р.).

Д онцов Дмитро

(30(17).1883 – 30.ІІ.1973)

Український письменник, філософ, політик, публіцист, фундатор українського інтегрального націоналізму. Народився в м. Маріуполь. Навчався до 1907 р. у Петербурзькому університеті на правничому факультеті. Після двох арештів емігрував за кордон де одержує (у Відні) ступінь доктора права. Друкувався в часописах “Украинская жизнь”, “Дзвін” та інші. Влітку 1913 року на ІІ Всеукраїнському Конгресі студентів виступив зі промовою-рефератом “Сучасне політичне положення нації і наші завдання” де закликав до збройної боротьби за незалежність. В 1914-1918 роках – голова і активний член Союзу визволення України.

В 1918 році працює в уряді Павла Скоропадського на посаді директора Українського телеграфного агентства. В 1922 році у Львові за редакцією Дмитра Донцова виходить “Літературно-Науковий Вісник”. У 1939 році Дмитра Донцова заарештовує польська влада. З початком ІІ світової війни переїздить до Бухареста, де редагує журнал “Батава”. Переслідуваний гестапо змушений переїжджати до Берліну, Кракова, Праги. По закінчення війни проживає в Парижі, з 1946 року в Лондоні, потім у США, Канаді.

Похований в Америці, на цвинтарі Бавид-Брук. Дмитро Донцов – автор багатьох наукових праць. Найбільш відомі “Націоналізм” (1926 р.), “Історія розвитку української державної ідеї”, “Похід Карла XІІ на Україну”, “Українська державна думка і Европа”, “Дух нашої давнини” (1944 р.), “Хрестом і Мечем”, “За який провід?”, “Росія чи Европа?”, “Рік 1918. Київ”, “Кардинал Мерсіє – слуга Бога і нації”, “Клич доби”, “Московська отрута”, “Дві літератури нашої доби”, “Правда прадідів великих”, “Туга за героїчним” та інші. Ідеї Дмитра Донцова стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності ОУН.