М ельник Андрій

(12.XІІ.1890-01.XІ.1964)

Мельник Андрій (12.XІІ.1890-01.XІ.1964) – український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів Організації Українських Націоналістів. В 1922 році став співзасновником Української Військової Організації, а згодом її краєвим командантом. В квітні 1924 року Андрій Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув’язнення. Після звільнення продовжував займатись громадсько-політичною діяльністю. В 1934 році – член Сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Євгена Коновальця 11.X.1938 році став головою Проводу Українських Націоналістів. На початку 1940 року після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки німецької окупації України Андрій Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26.ІІ.1944 був ув’язнений в концтаборі Саксенгаузен. Після звільнення у 1945 році жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 році на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Андрій Мельника обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. В 1957 році висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 році зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.

М іхновський Микола Іванович

(1873 – 1924)

Політичний та громадський діяч України. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Промова Міхновського на Шевченківському святі 1900 р. у Полтаві і Харкові, надрукована у Львові під назвою “Самостійна Україна”, стала програмою Революційної української партії (РУП) у перший період її діяльності. В 1917 р. – член Центральної Ради та Генерального військового комітету, один з ініціаторів організації українського війська. Ідеолог державної самостійності України, засновник і перший ідеолог українського націоналізму.

П етлюра Симон Васильович

(1879 – 1926)

Один із лідерів Революційної української партії (РУП), яку в 1905 році було перейменовано на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Секретар (міністр) Генерального Секретаріату у військових справах Центральної Ради (1917 р.), у квітні-грудні 1918 році – голова Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств, один з організаторів Директорії і головний отаман військ УНР, з лютого 1919 році – голова уряду України – Директорії. У 1920 році емігрував до Польщі, в 1924 – до Парижа. 25 травня 1926 році був вбитий в Парижі більшовицьким агентом.

П етрушевич Євген

(3.06.1863 – 29.08.1940)

Український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор Західної Області Української Народної Республіки. Під час Першої світової війни 1914-1918 роках – член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-1918 роках – голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті, 19.X.1918 році як президент Української Національної Ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.І.1919 році обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західноукраїнської Національної Ради (фактично – Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.І.1919 року Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно з рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.VІ.1919 року у зв’язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Диктатором ЗO УНР-ЗУНР.