К уліш Пантелеймон Олександрович

(1819 – 1897)

Історик, письменник, етнограф. Псевдоніми: Панько Казюка, Хутрянин тощо. У 1837 – 1839 роках навчався у Київському університеті. Був членом Кирило-Мефодіївського товариства, належав до його ліберального крила. У працях Пантелеймона Куліша – з історії козаччини простежується його критичне ставлення до антифеодального козацько-селянського руху та діячів, що сприяли зближенню України з Росією. Вважав козацтво руйнівною силою, що нищила здобутки культури та державності. В літературній діяльності Пантелемон Куліш використовував засоби романтизму та “етнографічного реалізму”. Автор праці “Записки о Южной Руси”, роману “Чорна рада”, “Граматика”, тритомної праці “История отпадения Малороссии от Польши” тощо. Заснував друкарню в Петербурзі, де видавав твори українських письменників, працював у журналі “Основа”. Створив оригінальний український правопис (“кулішівка”). Видав близько 40 доступних по ціні народним масам книжок під загальною назвою “Сільська бібліотека”.

М азепа Іван Степанович

(1639, (1644)-1709)

Народився в с. Мазепинці біля Білої Церкви. Український політичний діяч, дипломат, гетьман Лівобережної України (1687-1709 рр.). Походив з родини шляхтичів. Навчався у Києво-Могилянській колегії і єзуїтські колегії в Полоцьку (за даними відомостями, у Варшаві). За юнацьких років служив “покойовим” при дворі польського короля Яна Казимира. За кордоном (Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди) вивчав артилерійську справу. В 1663 році повернувся в Україну, щоб допомогти хворому батькові. В 1669 році після сутички з польським магнатом перейшов до гетьмана Петра Дорошенка. Іван Мазепа був командиром гетьманської гвардії, генеральним осавулом. В 1674 році перейшов на бік лівобережного гетьмана Івана Самойловича, був генеральним осавулом. Брав участь у Чигиринських походах 1677-1678 років. В 1687 році став гетьманом і уклав з Росією Коломацькі статті. У Івана Мазепи було близько 0,5 млн. селян-кріпаків. Був меценатом, збудував державним і власним коштом чимало церков і монастирів. Іван Мазепа стояв на ґрунті української козацько-гетьманської державності і соборності України – Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України. Намагався встановити міцну автократичну гетьманську владу із збереженням традиційної системи козацького устрою. Іван Мазепа спочатку виступав за можливість співіснування України з Росією на засадах Переяславської угоди 1654 року. У І-й період Північної війни 1700-1721 Іван Мазепа підтримував Росію, завдяки цьому опанував в 1704 році Правобережною Україною. Але довідавшись про плани Петра І скасувати козацький устрій української держави і її автономію, Іван Мазепа розпочав таємні переговори спочатку з польським королем Станіславом Лещинським, а згодом із шведським королем Карлом ХІІ. У 1708 році була підписана угода про прилучення України до антимосковської коаліції. Пізніше до цієї коаліції приєдналося Запоріжжя. 28.ІІІ.1708 року у Великих Будищах був укладений договір між Іваном Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнко, з одного боку, і Карлом ХІІ – з другого, про зобов’язання шведського короля не укладати з Росією мирної угоди, доки не буде визволено з-під російської влади Україну й Запоріжжя. Але українсько-російська війна 1708-1709 років на території України закінчилася поразкою союзників. Полтавська битва 1709 року і капітуляція шведської армії під Переволочною вирішили долю України. Іван Мазепа разом з Карлом ХІІ подалися в еміграцію до Молдавії, яка була васалом Туреччини, де і помер 22.ІХ.1709 року біля м. Бендери.