25. Інститут правонаступництва держав у міжнародному праві. Джерела інституту правонаступництва

ДЛЯ стабільності міжнародних відносин важливе значенні має по¬слідовне виконання суб’єктами міжнародного права укладених ними міжнародних договорів, їх міжнародних зобов’язань щодо території, власності, членства у міжнародних організаціях тощо.

Правонаступництво держав означає зміну однієї держав і іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини певної території (ст. 2 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо до-говорів 1978 р.). Інститут правонаступництва у міжнародному праві є міжгалузевим інститутом: його норми містяться в праві міжнародних договорів, праві міжнародних організацій, міжнародному економіч¬ному праві та ін.

Тривалий час основу інституту правонаступництва сшадали звичаєві норми міжнародного права, проте наприкінці 70-х - початку 80-х рр. у Відні були проведені міжнародні конференції з кодифікації норм про правонаступництво, результатом яких стало прийняття Ві¬денської конвенції про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 р.та Віденської конвенції про правонаступництш щодо державної власності, державних архівів та державних боргів 1983 р. Вказані конвенції є обов’язковими для держаВ-учасниць конвенцій, для яких вони набули чинності.

Для інших держав їх положення можуть застосовуватись як зви-чаєві норми міжнародного права. Україна ратифікувала обидві вказані конвенції та є їх учасницею.

Крім зазначених конвенцій, питання правонаступництва регулю¬ються також регіональними договорами (наприклад, Угодою з питань правонаступництва колишніх Югославських республік 2001 р., Догово¬ром про правонаступництво щодо зовнішнього боргу та активів ОСоюзу

І’СР 1991 р., а також вирішуються у двосторонніх угодах, наприклад, VIода між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань і іравонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього Союзу РСР 1994 р.).

Джерелом інституту правонаступництва залишаються і звичаєві норми міжнародного права. Так, у преамбулі Віденської конвенції

I ‘>78 р. вказано, що норми і принципи загального міжнародного права будуть і далі регулювати питання, що не знайшли вирішення у Кон¬цепції. Прикладом може бути норма міжнародного звичаєвого права, відповідно до якої правонаступництво держав не поширюється авто- матично на договори, які мають здебільшого політичний характер і повну політичну орієнтацію.

26. Поняття правонаступництва в міжнародному праві. Підстави правонаступництва. Види і форми правонаступництва держав

Під правонаступництвом держав у міжнародному праві розумі- і ться перехід прав та обов’язків від одного суб’єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення чи припинення держави або зміни її території. Таким чи¬ном, правонаступництво являє собою правовідносини, у яких беруть участь дві сторони:

- держава-попередниця.яка була змінена іншою державою в про- і *есі правонаступництва;

- держава-спадкоємниця, яка замінила іншу державу в процесі

II равонаступництва.

Правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх держав, які перебували з ними у договірних відносинах. Моментом правонаступництва держав є дата зміни державою-спадкоємницею держави-попередниці в несенні відповідальності за міжнародні від¬носини щодо території, яка є об’єктом правонаступництва.

Найбільш поширеними підставами виникнення правонаступ- пицтва є:

а) територіальні зміни - розпад держави на дві та більше держав; об’єднання держав при входженні території одної держави у склад іншої;

б) соціальні революції;

в) утворення нових держав у процесі деколонізації.

Питання правонаступництва держав не виникає при зміни урядів незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним чи неконсти¬туційним шляхом. Така зміна не порушує неперервності існування держави як суб’єкту міжнародного права, тому держава продовжує бути зв’язаною своїми правами та обов’язками відповідно до міжна¬родного права.

Об’єктами правонаступництва можуть бути територія, договори, державна власність та державні борги, державні архіви, а також член¬ство у міжнародних організаціях. В залежності від об’єкта правонас¬тупництва розрізняють відповідні види правонаступництва.

Науці міжнародного права відомі наступні форми правонаступ-ництва:

- повне (універсальне) правонаступництво - за яким до держави- правонаступниці переходять усі права та обов’язки держави-по- передниці;

- неповне (часткове) правонаступництво - за яким до держави- правонаступниці переходять лише частина прав та обов’язків або лише права чи обов’язки держави-попередниці;

- відсутність правонаступництва (tabula rasa - «чиста дошка»)

- нова держава не пов’язана міжнародними зобов’язаннями держави- попередниці. Принцип tabula rasa отримав широке застосування при створенні нових незалежних держав в процесі деколонізації.

Особливим випадком правонаступництва є континуитет. Так, Росія у 1991 р. проголосила себе «державою-продовжувачем Союзу PCP».

У випадку континуїтету немає потреби у визнанні з боку інших держав у якості суб’єкта міжнародного права, достатньо визнання факту правопродовжувача держави-попередниці: континуітет означає ідентичність та неперервність суб’єкту міжнародного права. Контину¬ітет Росії щодо СРСР проявляється, зокрема, у збережені статусу по¬стійного члена Ради Безпеки ООН, статусу ядерної держави, виконанні функцій депозитарію замість уряду СРСР тощо.