- •1. Поняття міжнародного права та його особливості 3.Міжнародне право як самостійна правова система
- •2.Юридично обов’язкова сила норм міжнародного права
- •4.Сфера дії міжнародного права. Суб’єктна і об’єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права
- •5.Виникнення міжнародного права та періодизація його історії
- •6.Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного і внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •8. Імплементація норм міжнародного права
- •9. Система міжнародного права
- •10. Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного приватного права
- •11. Норми міжнародного права
- •12. М’яке право
- •13. Кодифікація міжнародного права
- •14.Поняття та перелік джерел міжнародного права Міжнародний договір у системі джерел міжнародного права
- •15. Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права
- •16. Засоби визначення норм міжнародного права
- •17. Поняття та перелік основних принципів міжнародного права
- •18. Нормативний зміст основних принципів міжнародного права
- •19. Поняття та види суб’єктів міжнародного права
- •20. Поняття та зміст міжнародної правосуб’єктності Обмеження міжнародної правосуб’єктності
- •21. Міжнародна правосуб’єктність держав
- •22. Правосуб’єктність націй і народів, що борються за національне визволення
- •24. Поняття визнання в міжнародному праві
- •25. Інститут правонаступництва держав у міжнародному праві. Джерела інституту правонаступництва
- •26. Поняття правонаступництва в міжнародному праві. Підстави правонаступництва. Види і форми правонаступництва держав
- •27. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав щодо державної власності, державних архівів, державних боргів
- •28. Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср
- •34. Поняття та джерела права міжнародних договорів
- •35. Поняття та види міжнародних договорів
- •36. Стадії укладання міжнародного договору
- •37. Набрання міжнародним договором чинності. Дія міжнародного договору
- •39.Недійсність міжнародних договорів
- •42.Функції міжнародних організацій
- •43.00Н: цілі і принципи діяльності, членство
- •48. Населення та громадянство в міжнародному праві
- •И ’мадян, осіб без громадянства.
- •Мної держави. Іноземний громадянин знаходиться під територіальне по юрисдикцією країни перебування та під особистою юрисдикцією держави, громадянином якої він є. Передбачається, що іноземний
- •Її н прохання про надання політичного притулку не означає, що такий ||ри і улок буде автоматично наданий.
- •56. Спеціалізовані органи 00н із захисту прав людини
- •|І н людини, і представляти їм рекомендації з метою сприяння н|н і ти иному заохоченню і захисту всіх прав людини; заохочувати
- •К і поширюється суверенітет відповідної держави (повітряні, морські, річні судна, космічні об’єкти, штучні острови та споруди у морі, на
- •60. Державні кордони
- •Грудня 1959 р. У м. Вашингтон був укладений Договір про Антарктику, який набрав чинності 23 червня 1961 р. (беруть участь понад зо держав).
- •Юна природним заповідником, призначеним для миру і науки. В ньому ін гановлений суворий режим захисту навколишнього середовища і охорони цілісності екосистеми.
- •73Правовий режим Чорноморських проток
- •73Правовий режим міжнародних каналів. Режим Суецького каналу
18. Нормативний зміст основних принципів міжнародного права
Відповідно до принципу незастосування сили або погрози силою, всі держави зобов’язані утримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості та політичної незалежності інших держав або будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН. Погроза силою не повинна застосовуватися в якості засобу врегулювання спорів між державами. Агресивні війни проголо¬шуються злочином проти миру та людства і тягнуть відповідальність за міжнародним правом. Пропаганда війни є забороненою. До норматив¬ного змісту принципу також включається: заборона окупації території іншої держави у порушення норм міжнародного права; заборона актів репресалій, пов’язаних із застосуванням сили; надання державою своєї території іншій державі для здійснення агресії проти третьої держави; організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах гро¬мадянської війни або терористичних актах в іншій державі; організація або заохочення збройних банд, нерегулярних сил, зокрема, найманців, до вторгнення на територію іншої держави тощо.
Згідно з принципом мирного вирішення спорів, держави зобов’язані вирішувати свої міжнародні спори з іншими державами мирними за¬собами таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість. Держави зобов’язані докладати усіх зусиль для того, щоб у короткий термін прийти до справедливого вирішення спору на основі міжнародного права. Держави повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити становище і зробити мирне врегулювання спору більш складним.
На основі принципу невтручання у внутрішні справи держав, кож¬на держава має право самостійно обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання з боку інших держав. Дер¬жави не мають права прямо або опосередковано втручатися у внутрішні або зовнішні справи іншої держави; не повинні заохочувати підривну діяльність, спрямовану на зміну строю іншої держави насильницьким шляхом; не повинні втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі, утримуватися від надання допомоги терористичній або підривній ді¬яльності. При цьому, принцип невтручання у внутрішні справи держав не зачіпає примусових заходів, що застосовуються Радою Безпеки ООН для забезпечення міжнародного миру та безпеки.
Згідно з принципом співробітництва, держави зобов’язані здійсню¬вати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру, а також підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою при¬ймати ефективні колективні заходи. Конкретні форми співробітництва та його обсяг залежать від самих держав.
В силу принципу рівноправ’я та самовизначення народів всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус та здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, які могли б перешкодити народам здійснювати це право. Формами реалізації народами права на самовизначення можуть бути створення суверенної держави, вільне приєднання до незалеж¬ної держави або об’єднання з нею, встановлення іншого політичного устрою та ін.
Основне призначення принципу суверенної рівності держав - за¬безпечення юридично рівної участі у міжнародних відносинах усіх держав, незалежно від відмінностей економічного, соціального, полі¬тичного або іншого характеру. Згідно з принципом суверенної рівно¬сті, усі держави у міжнародних відносинах користуються суверенною рівністю, мають рівні права та обов’язки і є рівноправними членами світової спільноти.
Відповідно до принципу сумлінного виконання зобов’язань за міжнародним правом, держави зобов’язані сумлінно виконувати взяті на себе міжнародні зобов’язання, які витікають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і з відповідних міжнародному праву договорів та інших угод, учасниками яких вони є.
Основний зміст принципу непорушності державних кордонів зводиться до трьох елементів: визнання існуючих кордонів в якості юридично встановлених згідно з міжнародним правом; відмова від будь-яких територіальних домагань на момент прийняття Заключного акту РБСЄ 1975 р. або у майбутньому; відмова від будь-яких інших по¬сягань на ці кордони, включаючи погрозу силою або її застосування.
Принцип територіальної цілісності держав - держави повинні поважати територіальну цілісність одна одної та утримуватися від будь-яких дій, що є несумісними з цілями та принципами Статуту ООН. Держави також мають утримуватися від перетворення території одна одної в об’єкт окупації або застосування сили у порушення між¬народного права. Жодна окупація або набуття території в такий спосіб не визнаються законними.
Принцип поваги прав людини та основних свобод. Держави пови¬нні поважати права людини та основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань, для всіх без відмінності раси, статі, мови або релігії. Повага прав людини є суттєвим фактором миру, спра¬ведливості та демократії, що необхідні для дружніх відносин та спів¬робітництва між державами. Держави повинні заохочувати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав та свобод,які витікають з гідності, що властива кожній особистості, і є істотними для її вільного та повного розвитку.