12. М’яке право

Серед питань, пов’язаних з джерелами міжнародного права, існує проблема кваліфікації таких норм, як, наприклад, резолюції або декла¬рації Генеральної Асамблеї ООН, які містять стандарти поведінки для міжнародної спільноти, але не є зобов’язальними. Такі норми прийнято відносити до «м’якого права» («soft law»), норми якого, на відміну від так званого «твердого права» («hard law»), не породжують чітких прав та обов’язків, а дають лише загальну установку, якої мають дотримуватися суб’єкти міжнародного права. В них використовуються формулювання «намагатися досягти», «докласти зусилля» і т.п.

«М’яке право» має цілий ряд переваг. Воно дозволяє державам при¬ймати участь у створенні нових правил поведінки без необхідності їх імплементації у національне право. Норми «м’якого права» вирішують завдання, з якими не може впоратися «тверде право» в таких сфер ах, як, наприклад, охорона навколишнього середовища, коли держави, з одного боку, ще не готові приймати на себе зобов’язання, а, з іншого, - згодні дотримуватися певних міжнародних стандартів в цій галузі.

13. Кодифікація міжнародного права

Кодифікація міжнародного права - це систематизація діючих міжнародно-правових норм з метою уточнення їх змісту, а також виправлення та усунення наявних суперечностей. Важливу роль в кодифікації міжнародного права відіграє Комісія міжнародного права (КМП),яка є допоміжним органом ООН. Питаннями кодифікації також займаються міжнародні організації, а також міжнародні конференції, які скликаються спеціально з цією метою.

Як правило, кодифікація міжнародного права супроводжується його прогресивним розвитком, яке має за мету уточнення діючих норм, а також розробку нових норм та їх закріплення в міжнародних договорах.

Починаючи з 1945 року під егідою ООН проводяться численні кодифікаційні конференції, результатом яких, наприклад, є чотири конвенції з морського права (Женева, 1958 р.), Конвенція про право міжнародних договорів (Відень, 1969 р.), Конвенція з морського права (Монтего-Бей, 1982 р.) та ін.

14.Поняття та перелік джерел міжнародного права Міжнародний договір у системі джерел міжнародного права

Джерела міжнародного права - це зовнішня форма вираження правил поведінки суб’єктів міжнародного права. У міжнародному праві відсутній єдиний нормотворчій орган, а також відповідна систе¬ма судових органів, які б мали юрисдикцію тлумачення та визначення порядку застосування норм міжнародного права.

Жодний з документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерел. Загальновизнано, що джерела сучасного між¬народного права названі у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, який є невід’ємною частиною Статуту ООН. Згідно з даною статтею, «Міжнародний Суд ООН, що зобов’язаний вирішувати передані на його розгляд спори на основі міжнародного права, застосовує:

a) міжнародні конвенції, як загальні так і спеціальні, що встанов¬люють правила, виразно визнані державами, що сперечаються;

b) міжнародний звичай, як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

c) загальні принципи права, що визнані цивілізованими народами;

d) судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціаліс¬тів з публічного права різних націй як допоміжний засіб визначення правових норм».

Зміст вищенаведеної статті піддається цілком обґрунтованій кри¬тиці, передусім через те, що вказаний перелік джерел не є вичерпним. Це пояснюється тим, що її текст був сформульований майже 90 років тому (дану статтю включав ще Статут Постійної Палати Міжнародно¬го Правосуддя, прийнятий після Першої світової війни) і не враховує еволюцію, яку пройшло міжнародне право. Так, стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН не згадує правотворчі рішення міжнародних організацій і односторонні акти держав, які сьогодні значно впливають на формування міжнародного права. У статті не знаходить відображен¬ня концепція jus cogens, що відіграє фундаментальну роль у сучасному

міжнародному праві. Тому, з урахуванням існуючих серед спеціалістів з міжнародного права поглядів, зміст статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН треба сприймати як відправну точку для дискусій щодо переліку джерел міжнародного права.

Джерела міжнародного права можна поділити на основні - ними є договір та звичай - та допоміжні: загальні принципи права, право творчі рішення міжнародних організацій, односторонні акти держав. Судова практика та доктрини є засобами визначення змісту норм міжнародного права.

У міжнародному праві, на відміну від внутрішньодержавного, від сутня чітка ієрархія джерел. Можна лише говорити про імператинні норми jus cogens, які визнаються міжнародним співтовариством як норми, відхилення від яких є неприпустимим.

Міжнародний договір у системі джерел міжнародного права

Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних дого- морів 1969 р. і Віденської конвенції про право договорів між державами і м і ж народними організаціями 1986 p., міжнародний договір - це між¬народна угода, укладена державами й іншими суб’єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов’язаних між собою документах, ц також незалежно від її конкретного найменування.

На відміну від звичаю, міжнародний договір є більш сучасним та свідомим методом формулювання норм міжнародного права, Вплив договору на процес створення норм міжнародного права залежить від його природи.