15. Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права

Протягом тривалого часу міжнародно-правовий звичай був основним джерелом міжнародного права. З XX ст. більш вагому ролі, стали відігравати міжнародні договори, однак звичай і досі має велико значення.

Статут Міжнародного суду ООН визначає звичай як доказ загаль ної практики, що визнана в якості правової норми. Звичаєва норми являє собою неписане правило поведінки, що склалося в результаті тривалої практики і за яким визнається юридична сила. Новим видом звичаєвих норм є норми, які створюються не в результаті тривалої практики, а в результаті визнання одного чи декількох прецедентів. Найчастіше такі норми містяться в неправових актах міжнародних організацій.

Для виникнення звичаєвої норми необхідне поєднання двох елементів: об’єктивного - наявність практики, а саме регулярне здійснення суб’єктами певних вчинків або утримання від певних дій (usus); і суб’єктивного - усвідомлення правового зобов’язання, тобто переконаність суб’єктів у тому, що здійснення певних вчинків або утримання від певних дій є обов’язковим згідно з правом (opinio juris sive necessitates). Міжнародна практика повинна бути постійні)«),

ні і а/іьною, одноманітною та тривалою. Доказами існування opinio їм і is є: конвенції, що не набирали чинності; акти Міжнародного суду ООН; акти міжнародних органів та організацій; офіційні заяви щодо їй ницій держав, законодавство та судова практика держав тощо. При ці.і іму критерій тривалості є достатньо відносним. Для створення мі міародного звичаю потрібно стільки часу,скільки вимагає ситуація.

І "му й існує категорія так званих «миттєвих звичаїв» («моментальних іиичаїв»), наприклад, право вільного прольоту космічного об’єкта над і ' І 'иторією інших держав - звичай, який сформувався за час прольоту першого космічного апарату у повітряному просторі.

Звичаєві норми міжнародного права можуть мати універсальний, |ч і іональний та локальний характер. Звичаєві норми загального між¬народного права поширюють свою дію на всі держави і міжнародні " І ■ і .і 11 ізації. Згода суб’єкта на обов’язковість для нього звичаєвої норми мильного міжнародного права може бути надана шляхом явно ви- ■ и ні/іеного або мовчазного визнання (відсутності протесту).

: Івичаєва норма загального міжнародного права може бути змінена цім і підмінена лише міжнародним співтовариством в цілому. Будь-яка держава, у тому числі новостворена, зобов’язана дотримуватися зви-

I II них норм загального міжнародного права.

Регіональна (або локальна) звичаєва норма обмежена географічною • 11'і рою дії і має відповідати інтересам обмеженого кола безпосередньо мцікавлених держав. Для її формування необхідна їх одностайна та п. по висловлена згода.

Міжнародний звичай слід відрізняти від звичаєвості (usage) та міжнародної ввічливості (comitas gentium) - правил, яких суб’єкти мі к народного права дотримуються у взаємовідносинах, але які при ці.і іму не є юридично обов’язковими. Прикладом звичаєвості є морські •І" >|»мальпості, міжнародної ввічливості - дипломатичний протокол.