6.Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права

Міжнародне та внутрішньодержавне право знаходяться у тісному взаємозв’язку.Так, міжнародне право повинне враховувати суспільно-політичний устрій держав, зокрема наявність органів державної влади, які право¬мочні виражати волю держав у їх взаємостосунках з іншими суб’єктами міжнародних відносин, і поважати наявність суспільних відносин, що входять у внутрішню компетенцію держави і не підлягають міжнародно-правовому регулюванню.В свою чергу, національне право повинно враховувати міжнародно- правові зобов’язання даної держави, які підлягають реалізації у вну¬трішньодержавному праві в результаті імплементації.Взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права про-являється в двох аспектах.ІПо-перше, кожна держава, що бере участь в створенні міжна-родного права, виходить з характеру і положень свого національного і ірава. Тому вплив норм внутрішньодержавного права на міжнародне можна назвати первинним. Наприклад, більшість міжнародних актів І прав людини беруть початок з норм національних законів демокра¬тичних країн.По-друге, у процесі взаємодії вже існуючих норм міжнародного га національного права реалізується принцип переважного значення норм міжнародного права, що витікає з положень ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р„ згідно з якою учасник договору не «може посилатися на положення свого вну¬трішнього права як виправдання для невиконання ним договору». Міжнародне право істотно впливає на становлення, формування і динаміку норм національного права, накладаючи на держави вико¬нання зобов’язань, прийнятих ними при підписанні міжнародних до¬говорів (наприклад, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.).

7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного і внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права

Доктрина міжнародного права щодо питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права виробила три основні підходи: один дуалістичний і два моністичних.

В основі дуалістичного підходу (основоположник - Г. Триппель; пануючий підхід в радянський період) лежить теза про те, що між-народне право і право національне є двома різними правопорядками, які ніколи не перетинаються, хоча іноді і стикаються.

Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. Розрізняються вони у питанні примату цих правових систем. Концепція примату внутрішньодержавного права над міжнародним (Г. Еллінек, Г. Гегель) виходить з того, що міжнародне право є зовнішнім державним правом, тому кожна держава формує «своє» міжнародне право. Концепція примату міжнародного права над внутрішньодержавним (Г. Кельзен та зарубіжна демократична доктрина і практика) виходить з ототожнення держави, що діє в межах міжнародного правопорядку, з юридичною особою, що діє в межах на¬ціонального правопорядку.

У законодавстві України питання щодо співвідношення міжна-родного та внутрішньодержавного права вирішено у ст. 9 Конституції України наступним чином: «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною на¬ціонального законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Закон України «Про міжнародні договори України» 2004 р. у ст. 19 підтверджує положення ст. 9 Конституції України і вказує на те, що «чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного

законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства», уточнюючи, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного до¬говору (ч. 2 ст. 19).