36. Стадії укладання міжнародного договору

Виходячи зі змісту ст.ст. 7-17 Віденської конвенції 1969 р. можна виділити наступні стадії укладання міжнародного договору: при йняття тексту, встановлення автентичності тексту, вираження згоди на обов’язковість.

Для участі у будь-якій з стадій укладення договору представник держави повинен мати повноваження. Повноваження оформлюються документом, що видається компетентним органом держави і за до¬помогою якого одна чи кілька осіб призначаються представляти цю державу з метою ведення переговорів, прийняття тексту договору або встановлення його автентичності, вираження згоди держави на нПни и іковість для неї договору або з метою вчинення будь-якого ІН- ІІМ її і > .і к та, що стосується договору.

< !т. 7 Віденської конвенції 1969 р. вказує, що глави держав, глави ЦІИЦПІ і міністри закордонних справ вважаються особами, що пред- . і пип и ють свою державу з огляду на їхні функції і не мають необхідності Н|Ч’Д нилення повноважень. До даної категорії осіб також належать Ім»ми дипломатичних представництв, але лише коли мова йде про МіиіИниття тексту договору між державою, що акредитує, і державою,

111 ні и к ій вони акредитовані, та представники,уповноважені державами |||м її' і .івляти їх на міжнародній конференції або в міжнародній орга¬ні <11(11. або в одному з її органів з метою прийняття тексту договору на і ні іп конференції, в такій організації або в такому органі.

111 >и йняття тексту договору є першою стадією укладення договору, її Ідім і :іі ст. 9 Віденської конвенції текст договору приймається за зго їй іх держав, які беруть участь у його складенні. На міжнародній

Ці ІІН| ісренції текст договору приймається шляхом голосування за нього мін і■ і ретин держав, які присутні і беруть участь у голосуванні, якщо Ці и і к більшістю голосів вони не вирішили застосувати інше правило.

11 р и й н иттю тексту договору передує його підготовка. Можна виділити

• І >11 14 новні способи вироблення погоджених договірних текстів: че- |н і шичайні дипломатичні канали (застосовується, як правило, при ІІІдіотовці двосторонніх договорів); на міжнародних конференціях; м рамках міжнародних організацій (при підготовці багатосторонніх юрів). Прийняття тексту договору само по собі не створює будь-иміх зобов'язань.

І Істановлення автентичності тексту (друга стадія) є процедурою, за Дінтмогою якої переговорні сторони засвідчують те, що текст є оста¬тні і им і не підлягає подальшим змінам. Встановлення автентичності ін иказує на остаточну згоду на обов’язковість положень договору та ін кидає йому чинності. Автентичність може бути встановлена в будь- МІІИЙ спосіб за погодженням сторін. Традиційними способами, зазна¬ні ними уст. 10 Віденської конвенції 1969 р., є: підписання, підписання •ні іеіегепсіит (умовне підписання, коли підпис потребує подальшого

• * і цілення урядом або іншим компетентним органом), парафування

І проставлення уповноваженими своїх ініціалів на кожній сторінці

тексту договору або заключного акта конференції, який містить текст договору).

Третьою стадією укладення міжнародного договору є вираження згоди на його обов’язковість. Згідно з Віденською конвенцією, згоду держави на обов’язковість для неї договору може бути виражено під¬писанням договору,ратифікацією,обміном документами, що складають договір, прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або в будь-який інший спосіб, про який домовились сторони.

Згода держави на обов’язковість для неї договору виражається шляхом його підписання представником держави лише якщо договір у подальшому не підлягає ратифікації або затвердженню. В іншому випадку підписання є лише формою встановлення автентичності, а не вираженням згоди на обов’язковість договору.

Підписання двосторонніх договорів між державами здійснюється на основі принципу альтернату (чергування), згідно з яким в екземп¬лярі двостороннього договору, що призначається для даної держави, її найменування, підписи її уповноважених, печатки, а також текст договору на мові цієї держави розташовуються на першому місці. Для підписів, що ставляться під текстом у рядок, першим вважається місце з лівого боку (у тексті на арабській мові - з правого), а якщо підписи проставляються один під одним - верхнє місце. При підписанні багато¬стороннього договору принцип альтернату не застосовується, а підписи проставляються один під одним в алфавітному порядку назв держав.

Ратифікація - це форма надання згоди держави на обов’язковість для неї міжнародного договору. Вона втілюється в двох різних актах

- внутрішньодержавного (законі, указі, постанові) і міжнародно- правового характеру (ратифікаційній грамоті). Порядок ратифікації відноситься до внутрішньої компетенції держав. Які договори підляга¬ють обов’язковій ратифікації міжнародним правом не встановлюється, а визначається умовами договору та внутрішнім правом держав.

В Україні ратифікація міжнародних договорів України здійснюєть¬ся шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Згідно з Законом «Про міжна¬родні договори України» від 29 червня 2004 року (ст. 9), ратифікації підлягають міжнародні договори України: а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні; б) що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і грома- дшіина; в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне і пінробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та між- м.і [»одним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених ) Іержавним бюджетом України; г) про участь України у міждержавних

* оюзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; ґ) про військову допомогу та направлення підроз¬ділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів і< іройних сил іноземних держав на територію України, умови тим¬часового перебування в Україні іноземних військових формувань; д) що с тосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Ук | мінського народу, а також об’єктів права державної власності Укра- іііи; е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття і юних законів України; є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.

При укладанні двосторонніх договорів відбувається обмін ратифі- каційними грамотами, багатосторонніх договорів - грамоти здаються н.і іберігання депозитарію.

Обмін документами, що складають договір, у більшості випадків ідійснюється відомством закордонних справ держави з акредитовани¬ми у ній дипломатичними представниками іншої держави. Зазвичай обмінюються нотами та листами, які містять ідентичний, заздалегідь погоджений зміст.

Затвердження або прийняття означає висловлення згоди на і ніов’язковість договору відповідними державними органами на умовах, і юдібних до тих, які застосовуються до ратифікації.

Приєднання відбувається, коли держава, яка не приймала участі и укладанні договору, висловила згоду на його обов’язковість для неї. Можливість приєднання може передбачатися в самому договорі або іа погодженням його учасниками. Приєднання може відбутися до або після набрання договором чинності