19. Поняття та види суб’єктів міжнародного права

Під суб’єктом міжнародного права розуміють носія міжнародних прав та обов’язків, що витікають з норм міжнародного права.

У міжнародному праві немає норми, яка б містила вичерпний перелік суб’єктів міжнародного права. Єдиним джерелом, в якому зга¬дуються суб’єкти міжнародного права, є стаття 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., згідно з якою:«... Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб’єктами міжнародного права або між такими іншими суб’єктами міжнародного права». При цьому цих інших суб’єктів Конвенція не називає.

З наведеної статті витікає, що держави є основними суб’єктами міжнародного права. Разом з тим, визнається існування й інших суб’єктів. Окрім держав, в доктрині до суб’єктів міжнародного права відносять також міжнародні організації, нації та народи, що борються за своє національне визволення, а також державоподібні утворення.

Суб’єкти міжнародного права можуть поділятися на види за різ-ними підставами. Кожний вид суб’єктів міжнародного права наділений характерними рисами, що притаманні лише йому. Так, одні суб’єкти міжнародного права, а саме: держави, нації та народи, що борються за своє національне визволення - користуються суверенітетом. Інші суб’єкти міжнародного права - міжнародні організації та державопо¬дібні утворення - суверенітетом не користуються. Прикладом можуть служити ООН, Ватикан.

За природою правосуб’єктності суб’єкти міжнародного права по¬діляються на:

- основні (первинні) - держави, нації та народи, що борються за своє національне визволення. їх правосуб’єктність ґрунтується на притаманному їм державному або національному суверенітеті, а їх

виникнення та існування є об’єктивною реальністю і не іалежить від волі інших суб’єктів.

- похідні (вторинні) - міжнародні організації та держаноїюдібні утворення. Міжнародна правосуб’єктність цих суб’єкті» < похідною від волі держав, що їх засновують, тому обсяг правосуб’єктності ви-значається наміром держав-засновників.

Ще одна риса, що характеризує суб’єкта міжнародного права, - це обсяг його правосуб’єктності.

За обсягом правосуб’єктності суб’єкти міжнародного права поді¬ляються на держави, що мають повну правосуб’єктність, та суб’єкти міжнародного права, що мають спеціальну правосуб’єктність. До них відносяться нації і народи, що борються за своє національне визволен¬ня, міжнародні організації, а також державоподібні утворення.

20. Поняття та зміст міжнародної правосуб’єктності Обмеження міжнародної правосуб’єктності

Міжнародна правосуб’єктність виражається в володінні певними правами та обов’язками, що виникають з норм міжнародного права.

Міжнародна правосуб’єктність складається з міжнародної право¬здатності, дієздатності та деліктоздатності. Міжнародна правоздатність

- це здатність володіти міжнародними правами та обов’язками, тоді як міжнародна дієздатність - це здатність набувати власними діями міжнародні права та нести міжнародні обов’язки. Під міжнародною деліктоздатністю розуміється здатність нести міжнародно-правову відповідальність.

Зміст міжнародної правосуб’єктності залежить від виду суб’єкта міжнародного права. Найширший він у держав, міжнародна правосуб’єктність яких єуніверсальною (повною) та включає здатність до:

- укладення міжнародних договорів;

- підтримання дипломатичних та консульських стосунків;

- участь у міжнародних організаціях;

- звернення до мирних засобів вирішення міжнародних спорів;

- застосування самооборони;

- несення міжнародно-правової відповідальності.

Зміст міжнародної правосуб’єктності похідних суб’єктів визнача¬ється намірами суб’єктів, що їх створюють. Так, зміст правосуб’єктності міжнародних організацій витікає з положень їх статутів, у зв’язку з чим говорять про спеціальний характер правосуб’єктності міжна¬родних організацій.

Обмеження міжнародної правосуб’єктності

В історичній ретроспективі міжнародному праву відомі декілька засобів обмеження міжнародної правосуб’єктності, а саме: відносини васалітету, колоніальні території, території домініонів і протектора¬тів, кондомініуми, несамоврядні території, підмандатні та підопічні території, а також території з невизначеним статусом. Ці території характеризувалися обмеженням або відсутністю суверенітету, а звідси

- міжнародної правосуб’єктності.

Васалітет був одним з видів міжнародної опіки, за яким держава- сюзерен в міжнародних відносинах повністю або з найважливіших справ представляла васальну державу. Васалітет виникав на підставі укладення міжнародного договору.

Колонії - це залежні території, що знаходяться під владою іноземної держави (метрополії), без самостійної політичної та економічної влади, управління якими здійснюється в особливому порядку.

В залежності від ступеню самоврядування колонії поділялися на:

- самоврядні колонії - домініони, які пройшли розвиток від повної відсутності міжнародної правосуб’єктності до часткової правосуб’єктності, а згодом й до повної правосуб’єктності;

- колонії, що користувалися самоврядуванням з питань внутріш¬ньої політики;

- колонії, державне управління в яких здійснювалося метрополією;

- протекторати;

- підмандатні території.

Протекторат - це договірні відносини між двома державами (сильною та слабкою), що встановлюють взаємні права та обов’язки. Відповідно до договору більш сильна держава (держава-протектор) брала на себе зобов’язання захищати свого партнера, а слабка держава, формально зберігаючи свій суверенітет, зобов’язувалася виконувати певні обов’язки, обумовлені договором. Держава-протектор таким чином виконувала щодо держави, яка знаходиться під протекторатом, виникнення та існування є об’єктивною реальністю і мс тлежить від волі інших суб’єктів.

- похідні (вторинні) - міжнародні організації та держаноїюдібні утворення. Міжнародна правосуб’єктність цих суб'єктів < похідною від волі держав, що іх засновують, тому обсяг правосуб’єктності ви-значається наміром держав-засновників.

Ще одна риса, що характеризує суб’єкта міжнародного права, - це обсяг його правосуб’єктності.

За обсягом правосуб’єктності суб’єкти міжнародного права поді¬ляються на держави, що мають повну правосуб’єктність, та суб’єкти міжнародного права, що мають спеціальну правосуб’єктність. До них відносяться нації і народи, що борються за своє національне визволен¬ня, міжнародні організації, а також державоподібні утворення.